Співці волелюбного духу народу (за поезіями Т. Шевченка)

Шлях кобзарів — це шлях народу.

Михайло Стельмах

Історія кобзарства і лірництва в Україні доволі багата й складна.

Хто ж вони, оті талановиті співці — музики, що створили й донесли до нас невмирущі перлини — народні думи й історичні пісні?

Дослідники вважають, що ідеалом кобзарів була перш за все індивідуальна моральна чистота, самовдосконалення, основна їх функція просвітительська. Крім того, народні співці розносили по всій Україні козацьку славу, поховану в українських могилах.

Чудовий образ кобзаря — народного співця — створив Т. Шевченко. Не випадково свою першу збірку поезій він назвав «Кобзар», а згодом і самого поета народ з пошаною і гордістю почав називати Кобзарем.

Для нас особливо цікавою є поема «Невольник», в якій поет розповідає історію Степана: шалена буря прибила козацькі чайки до ворожого берега. Степан потрапив у неволю до турків-яничар. Утікав, але його впіймали й осліпили:

І згадав сирота Степан в неволі Свою далеку Україну, …Плаче-ридає. До Бога руки здіймає, Кайдани ламас, Утікає на вольну волю… Турки – япичари догнали…Очі виймали.

Повертались з неволі нещасні сліпці, як і Степан, навчались грати на кобзі — бандурі. Сліпці…, а душею — всевидющі. Тому й стали вони в Україні втіленням волелюбності й правди.

На козацькій могилі сидить старий сивоокий кобзар:

Перебендя старий, сліпий, – Хто його не знає? Він усюди вештається Та на кобзі грає.

І співає про євангельського Лазаря, про козака Чалого:

Тяжко-важко заспіває, Як Січ руйнували,

Про тополю, Гриця, веснянку. Кобзареві раді скрізь, бо

Він… тугу розганяє, Хоч сам світом нудить.

Співець живе для людей. Його вважають химерним за те, що він швидко уміє перейти з веселої пісні на журливу.

Заспіває, засміється, А на сльози зверне.

Перебендя не має хати, зате він вільний, «усе знає» і «все чує», його «думка край світа на хмарі ґуля».

Головне багатство кобзаря — вміння слухати мову моря, «з Богом розмовляти».

Добре єси, мій кобзарю, Добре, батьку, робиш. Що співаєш, розмовляти На могилу ходиш! . Ходи собі, мій голубе, Поки не заснуло твоє серце.

Шевченко впевнений утому, що поки б’ються серця кобзарів України, не заснуть серця людей, прагнутимуть волі й щастя.

Образ кобзаря оспіваний Шевченком у багатьох творах: у «Катерині» («Ішов кобзар до Києва та й сів спочивати…»), у «Тарасовій ночі» («На розпутті кобзар сидить і на кобзі грає»), у «Мар’яні-чарівниці» («Аж ось з хлопцем старий кобзар в село шкандибає»), у «Гайдамаках» кобзар підтримує повстанців.

Кобзарі — це співці волелюбного духу народу, борці за національне та соціальне визволення. Вони творили, боролись і помирали, як сотні тисяч безіменних козаків та селян-повстаниів. Але думи і пісні, які вони складали в турецькій неволі чи під час коротких перепочинків між жорстокими боями — ставали справжніми літописами.

Талановиті народні співці — бандуристи Григорій Любисток, Остап Вересай, Федір Грищенко – Холодний, Іван Кравченко — справжні патріоти своєї землі. Віриться, що ніколи

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине…