Зображення Троянської війни у поемі Гомера «Іліада»

Гомерівська поема «Іліада» розповідає про події кривавої десятилітньої війни між грек&ми-ахейцями і троянцями, яка завершилась падінням могутньої фортеці І рої, або Іліону (звідси й назва поеми).

Троянська війна — це реальна історична подія, яка мала місце в XIII або XII столітті до н. е. З часом вона обросла легендарними подробицями і в такому ви – і іяді зображена в поемі.

Причиною Троянської війни стало викрадення троянським царевичем Парі – сом дружини спартанського царя Менелая, прекрасної Єлени, а також його скар­бів. Менелай сердечно приймав свого гостя, тож і обуренню віроломним вчинком ІІаріса не було меж. Уся Греція завирувала, дізнавшись, як заморський царевич знехтував священним законом гостинності. Було вирішено піти війною на Грою, іібралося величезне військо майже зі всієї Еллади, яке налічуваю 100 000 воїнів і 1186 кораблів. Очолив військо Агамемнон.

Прибувши до берегів Азії, ахейські вожді послали в Грою Одіссея і Менелая і вимогою, щоб їм віддали Єлену. Незважаючи на пересторогу мудрого Атенора, який віщував поразку Трої у цій війні, троянці відкинули мирну пропозицію. Тоді почалася десятилітня облога Трої. Хоча грецьке військо перевищувало троянське ндесятеро, добре укріплена Троя довго залишалася неприступною. У війні брали участь і боги: Афіна і Гера — на боці греків, Афродіта, Артеміда, Аполлон, Арес — на боці троянців.

Гомерівська «Іліада» оповідає про події останнього, десятого року Троян­ської війни. Наймогутніший і найхоробріший воїн серед греків Ахіллес, ображе­ний головним вождем Агамемноном, котрий відібрав у нього прекрасну полонянку Брсзеїду, відмовився брати участь у воєнних діях. І греки стали зазнавати поразок. Гроянці під керівництвом хороброго Гектора відтіснили греків від стін Трої до ко­раблів. Становище греків стало критичним. Патрокл, найближчий друг Ахіллеса, не міг спокійно дивитися на невдачі своїх товаришів. Він умовив свого друга дозво­лити йому виступити з військом на допомогу землякам. Ахіллес дозволив і дав Па – троклові свій чудовий обладунок із чистого золота. Закипіла кривава січа, хоробро билися греки, напад троянців було відбито. Але Патрокл загинув від руки Гектора.

Смерть Патрокла стала величезним горем для Ахіллеса. Він посипав голову попелом, качався по землі й ридав. З морських глибин вийшла до нього мати й принесла нову зброю, ще кращу від тієї, яку зірвав з Патрокла Гектор. Розлютова­ний Ахілл знову став до бою. Він зім’яв стрій ворогів і, встеляючи поле трупами, погнав їх до міських мурів. Військо троянців вкрила хмара куряви, в якій виблис­кувала зброя і лунали крики воїнів. Люди й коні в паніці мчали до Трої.

На рівнині лишився тільки один троянський воїн — відважний Гектор. Да­ремно з міських веж кликали його повернутися батько й мати. Він не рушав з місця, він чекав на Ахіллеса. Перед поєдинком Гектор просив свого супротив­ника укласти угоду про те. що переможець не глумитиметься з тіла переможено­го. Проте Ахіллес залишився глухим до цього прохання. Завдавши смертельного удару Гсктору. він зірвав з нього зброю, прив’язав тіло до колісниці. Голосний плач залунав над мурами Трої, коли там побачили, як Гектор волочиться в по­росі за колісницею переможця. Та хіба є в світі слова, які б могли передати біль батька, шо втратив улюбленого сина і навіть не має змоги віддати належну шану ііого тілові!

Під покривом ночі старий цар Пріам в’їхав у грецький табір на возі, повно­му золота й срібла. Він хотів викупити тіло свого сина. Цар упав на коліна перед

Ахіллесом. замітав сивою бородою долівку і цілував руки, щойно омиті кров’ю Гектора. Ахіллеса це розчулило. Він віддав Пріаму тіло його сина.

Дванадцять днів тривала жалоба. Трою потрясали плач і голосіння. Кожен знав, шо відійшла чиста й благородна душа, що не стало чудового воїна. Гектор знав, що бореться за приречену справу, проте боровся до останнього подиху з по чуттям обов’язку і власної честі. Вогнище, яке поглинуло його останки, було не редвісником остаточної поразки Трої. Так завершується «Іліада».

Зображуючи Троянську війну, Гомер оспівує мужність і відвагу як грецьких, так і троянських воїнів, не виказуючи своїх симпатій жодній зі сторін. Водно­час він проклинає війну як таку, бо вона несе з собою жорстокість і насильство, смерть людей, руйнування міст, невтішне горе втрати близьких, наругу надлюд­ською гідністю.