Символічний образ поїзда (за романом І. Багряного ‘Тигролови’) (1 варіант)

“…Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон.” Так починається роман Івана Багряного “Тигролови”. Страшний дракон — це поїзд, який на повній швидкості мчить крізь сибірські простори на Далекий Схід. Далі образ поїзда-дракона автор увиразнює багатьма деталями, посилюючи експресію: жахлива машина “звивається над прірвами”, входить у тунель, “як вогненноокий хробак”, “зойкає несамовито” і летить, летить, летить…

Що ж це за поїзд? Чому автор роману “Тигролови” характеризує його так незвичайно? Відповідь бачимо далі у тексті: цей “дракон” тримає у своїх вагонах тисячі замордованих людей, так званих “ворогів народу”. їх вивезли з України у Сибір, відірвавши від родини, вони приречені на каторжні роботи у суворому непривітному краї, де, очевидно, зустрінуться зі смертю. Ці люди не описані, але їх душевний стан талановито показано за допомогою змалювання їх очей: “Крізь заґратовані діри дивилися тоскно ґрона мерехтливих очей, — дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилася країна, осяяна сонцем…” Поїзд рідко зупиняється, а якщо й робить зупинку, то вздовж нього бігають озброєні багнетами наглядачі. Вони не дивляться на бліді обличчя й мерехтливі очі за заґратованими віконцями, їх обов’язок — слідкувати, чи не вчинено диверсії, чи не втік хто зі страшного “дракона”.

Образ поїзда — символ репресивної тоталітарної системи, яка кидає в тюрми людей, вивозить у спеціально облаштовані концтабори Сибіру. Ця система забирає у людей волю, гідність, сім’ю, врешті-решт, Батьківщину, перетворює їх у рабій. Якби ж то ці люди були справжніми злочинцями”‘ Насправді це — безневинні люди, яких тоталітаризм “давив” навіть не тисячами, а мільйонами, це так звані “куркулі”, “буржуазні націоналісти”. Саме із-за таких жорстоких методів Іван Багряний порівнює тоталітарну державу зі страшним звіром.

Назустріч поїзду-дракону йде інший експрес, м’який, комфортабельний, доглянутий, із затишними спальними купе та розкішним вагоном-рестораном: “М’яко погойдуючись, як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах, мерехтячи люстрами, котився він, ніби разок блискучих коралів, віз, заколисуючи, екзальтованих пасажирів десь в невідомий і вимріяний, казковий край, в дивне золоте ельдорадо.” Бачимо разючу різницю між двома поїздами. Якщо перший поїзд — чорний, гримкотливий і похмурий, то другий — затишний і розкішний. І не дивно, бо везе він не майбутніх каторжників, а інженерів, авіаторів, партпрацівників, ударників праці й бюрократів, цивільних і військових… Одним словом, показана та частина суспільства, яка є вільною, а отже, два різні поїзди символізують розподіл населення СРСР на дві частини — ув’язнених і вільних. Пасажири комфортабельного поїзда поки не мають ярлика “ворогів народу”. Але чи надовго?..