Наташа Ростова і Мар’я Болконська

Лев Миколайович Толстой повністю поділяв погляди свого родича і друга Афанасія Фета про два види розуму: розум розуму і розум серця. Може, і через це він змалював у романі “Війна і мир” два жіночі образи – образи Наташі Ростової та Мар’ї Болконської, – яких ми можемо класифікувати якраз за цією ознакою. Бо в іншому вони досить схожі – від зовнішньої “статичної” непривабливості (маю на увазі “красу” стандарту 90x60x90) до чарівності, коли живуть повною душею. Обидві дівчини з вищого світу, отже, здобули традиційну освіту. Правда, княжна Мар’я вивчає ще “нестандартну” математику, але це вже примхи “пруського короля”, як прозвали у світі її батечка.

А вже в іншому вони такі різні, наче належать до різних народів.

Наташа – вогонь, що вирвався назовні: “У кімнату вбігла тринадцятирічна дівчинка <…> і зупинилася посеред кімнати. …вона зненацька, не розраховуючи, заскочила так далеко”. Такою ми її побачили вперше, такою вона залишиться до кінця дії. Княжна Мар’я зі своєю важкою ходою, мовчазна і покірлива, теж вогонь, який вирує у надрах сплячого вулкану, не феєрверк, а тепло світла. Ті потаємні процеси, що тривають у її душі, не відомі нікому, в той час як її “антипод”, як водограй, розплескує навколо себе свої почуття, надії, мрії, пустощі…

Взагалі, важко аналізувати живі душі (а Толстой вміє виводити живі душі, а не образи), тим більше, що вони змінюються і течуть, як саме життя… Наташа вперше поцілувалася і задивляється на свого хлопчика, а трохи старша княжна мріє про шлюб із красивим Анатолем Курагіним, хоча воліла б кохання… Обидві своїх перших наречених обирають дуже невдало, і слава Богу, що з цього нічого не вийшло.

Але ця схожість уявна: молодша обирає сама, старшій обранця привозять. Так вони і пройдуть життям: одна шукатиме, друга чекатиме. Далі будуть важливі події – перший бал, сватання, невдала втеча… Все це в однієї, а друга за той же самий проміжок часу передумає і переживе більше, не рушаючи з місця, а тільки вдивляючись у життя своїми променистими очима. Бо вона розумна, на підміну від Наташі, яка “не удостоювала бути розумною”. Перейдемо від перших відомостей про героїнь до епілогу, де ці дівчата уже мами. Мені здається, що з Наталії Іллівни матір буде гірша, ніж з Марії Миколаївни. Пані Безухова народить і вигодує, та далі пелюшок із дитячою несподіванкою не піде. її недарма назвав недобрий і правдивий автор самицею. Але її братова – це справжня матір, педагог, вдумлива жінка, яка любить у дітях не свою плоть, а істоту, з якої треба виплекати особистість. Мені всі Ростови здаються трохи дурнуватими… Так само як усі Болконські – розумниками. Це, однак, не робить їх щасливими. Наталія знаходить собі супутника життя, перебираючи живих чоловіків, як ляльок. Із цього приводу було б дуже непогано перечитати розмову 15-річної графині Ростової із матір’ю, коли до них приїздить Борис Друбецькой. Через це вона й не ввійшла до родини Болконських: її там відверто не люблять, бо відчувають оте “біологічіге”. І ніхто не назвав би княжну самицею – ніхто й ніколи. Вона людина понад усе, і дурнуватому, як усі Ростови, Миколі подобається в ній якраз те, чого не мають його кревні і не матимуть повік-віки.


Вона людина – її кохання не палке, як у Наташі, а розумне, сильне й незмінне, і вона тримає свою родину “за три кути”, як про це каже народне прислів’я.

Із цього видно, що мені подобається образ цієї благородної людини. І це дійсно так: саме княжна Мар’я є ідеалом жінки й дружини, і це сталося всупереч симпатіям самого автора. Толстой дав Наташі кохання найкращих своїх героїв, він дав їй перший бал і найкращого танцюриста свого часу за партнера, він віддав їй героїчні вчинки під час евакуації… Все дарма. Кохання може закрити собою недоліки й вади, але нічого не може дати. І тоді видно, що у Наташі дечого нема.

А у княжни Мар’ї є все. Навіть краса, коли вона її хоче відкрити.

І ще оце:

“- Душенька – або – дружок… – княжна Мар’я не могла розібрати; але напевно, за виразом його погляду, сказано ніжне, пестливе слово, якого він ніколи не говорив. – Чого не прийшла?”