Проблема позитивного героя у творчості Олександра Солженицына – Солженицын Олександр

Солженицын народився й виріс у Ростовській губернії. До війни працював учителем математики. Під час Великої Вітчизняної війни на фронті він листувався із приятелем. Переписку регулярно прочитували. Друзів посадили в табір. Солженицын пробув там п’ять років. Наприкінці п’ятидесятих років він вийшов на волю й став писати. Під час «відлиги» надрукував у журналі «Новий мир» повість «Один день Івана Денисовича» і розповідь «Матренин двір». Після відставки Хрущева «відлига» поступово закінчилася, і викривальні добутки вже не заохочувалися. Однак Солженицын продовжував свою творчість. «Раковий корпус» він віддав до друку за кордоном. У той час це вважалося злочином, і письменник став ворогом народу, його виключили із Союзу письменників. Однак він продовжував друкуватися й збирати документальний матеріал для книги «Архіпелаг ГУЛАГ». Її публікація за рубежем зробила сильне враження, що змінило думку багатьох людей про Радянський Союз. Після цього Солженицын був змушений виїхати із країни, куди повернувся лише в дев’яності роках

Добутку «Один день Івана Денисовича» і «Матренин двір» були важливим етапом у творчості Солженицына. Після публікації цих обличающих радянську дійсність добутків на письменника звернули увагу

На перший погляд «Один день Івана Денисовича» і «Матренин двір» – зовсім різні добутки. Про тему повести автор сам сказав, що хотів «описати увесь табірний світ одним удень одного середнього, нічим не примітної людини з ранку до вечора». Тема розповіді – зображення життя простої старої селянки Матрены, що живе на « 184 – м кілометрі від Москви, по гілці, що йде до Мурома від Казані». Але зближає повість і розповідь те, що життя обох героїв надзвичайно складний. Вижити в таких умовах дуже важко.

У таборі «закон – тайга» – так учить Шухова табірний старожил Куземин. І один день Івана Денисовича, докладно описаний Солженицыным, доводить справедливість цих слів. Люди працюють на тридцатиградусном морозі, харчуються двічі в день баландои із гнилих овочів, за найменшу неслухняність їх відправляють у карцер, після якого «туберкульоз і швидка смерть гарантуються». Людське достоїнство зеков принижується кожну мінуту

Матрена живе в селі Тальново, але і її життя не балує. Вона їсть тільки картоплю із власного городу так ячну кашу, тому що нічого іншого виростити й купити не може. Пенсія їй, що проробила в колгоспі двадцять п’ять років за палички – трудодні, не дозволяється. Баба хвора, але не вважається інвалідом. Оповідач докладно описує, як героїня домагалася пенсії за чоловіка: нескінченна бюрократична тяганина всяких відповідальних секретарів з печатками зовсім замучила її.

Село Матрены перебуває поруч із торфорозробками, але жителям, крім голови, купувати торф не дозволяється – узимку обігріватися нема чим. Люди змушені красти брикети по ночах, за що могли й засудити. Сіно для худоби косити теж не дозволялося. Тому всі косили по ночах у різних далеких «неудобьях» і тягали на собі додому. Новий голова першою справою обрізав у Матрены город, і відрізана половина пустувала за забором. Іншими словами, прості радянські люди живуть у нелюдських умовах як у таборі, так і на волі

Ідеї повісті й розповіді дуже схожі: це добутку про опір людського духу несправедливого життя – табірному насильству в Івана Денисовича й антилюдських порядків у Матрены. Обоє головних героя – позитивні персонажі, вони зуміли зберегти совість і доброту. Обох героїв відрізняє почуття власного достоїнства: Іван Денисович добре запам’ятав науку Куземина: «у таборі подыхает той, хто миски лиже, хто на санчастину сподівається, хто бігає до начальства доносити». І Шухов не лабузниться ні перед ким, самотужки переборює всі труднощі, зберігаючи в душі високі моральні принципи. Матрена, самотня хвора баба, також живе своїми працями, не випрошуючи милості в навколишніх. Найважливіша риса, що зближає героїв, – їхня працьовитість. Іван Денисович уміє робити все: будинку він був першокласним теслею, а в таборі став прекрасним муляром. Він уміє шити тапочки, латати ватник, робити перочинные ножі, чим заробляє гроші на тютюн. Матрена одна управляється й у будинку, і в городі, і з козою, і з косовицею. Обоє героя знаходять задоволення в роботі, забувають свої прикрості. (Шухов випробовує справжню радість, коли швидко й спритно викладає стіну ТЭЦ, забуває про табір, про час.)

Чуйність і доброта характерні для героїв Солженицына. Матрена, поховавши всіх своїх шістьох дітей, не озлилася на долю, але виховала прийомну дочку Кирові, допомагала сусідам зорювати й забирати городи й ніколи не брала за це грошей

Шухов з повагою ставиться до гідних людей зі своєї бригади: до справедливого бригадира Тюрину, до «дзвінкого моряка» Буйновскому, до Алешке – Баптиста. Він допомагає новачкові – кінорежисерові Цезареві Марковичу, зовсім непристосованому до табірного життя. У своїх героях автор цінує чесність і безкорисливість. Матрена нічого не нажила за своє життя, за що неї засуджують сусіди. Але Кірі вона ще при житті віддала половину хати

Іван Денисович не намагається вислужитися, улаштуватися біля кухні або складу. Другорядні герої повісті й розповіді оттеняют позитивні риси головних героїв. Поруч із Шуховым живуть інші члени бригади. Одні з них зберегли порядність (Тюрин, кавторанг, Павло, естонці). Але є й підлі людишки: Фетюков, аматор халтурити на роботі, будівельний десятник Дэр, всі дармоїди на кухні й у їдальні. У селі Матрену не розуміли й засуджували: вона не любила одягатися «культурно», не набивала скрині добром, безкоштовно допомагала людям. Зате поруч із нею жили «правильні люди»: сестри, які при житті Матрены намагалися роздобути її хату, Фаддей, нічого не випускаючий з рук, через жадібність якого загинули й Матрена і його син

Позитивні герої Солженицына – зек Щ – 854 і стара селянка – прості й зовні непомітні люди. Саме вони і є праведники, без яких, як сказав Солженицын, не коштує ні село, ні місто. Але життя цих людей дійсно важка

Зображення радянських порядків у Солженицына не просто реалістичне, але різко критичне. За що сидять у таборі розумні, умілі люди? Бригадир Тюрин – кулацкий син. Кавторанг – ворожий шпигун, тому що під час війни місяць жив на англійському судні як офіцер зв’язку, а англійський адмірал надіслав йому подарунок на подяку. Сенька Левшин дійшов до Берліна й два дні жив з американцями – тепер же відбуває свій строк як ворожий агент. Колючи Левшин – молодий поет, студент літературного факультету. Ці люди не вороги, вони і є народ

Відмінною рисою творчості Солженицына є переплетення реалістичного зображення радянської дійсності й філософських шукань правди життя. Тому практично всі добутки письменника, у тому числі, зрозуміло, і повість «Один день Івана Денисовича» і розповідь «Матренин двір», можна охарактеризувати як соціально^ – філософські. Такий складний жанр дозволяє письменникові не просто правдиво описати сучасну йому життя, але й осмислити її, і винести їй вирок. І в повісті, і в розповіді ми бачимо глибоке зображення трагедії народу. Автор не показує ніяких надзвичайних жахів, але тим страшнее висновок, що випливає з такого опису радянської дійсності: Радянська держава бореться проти власного народу. Чесні, працьовиті, талановиті люди сидять у таборах, а на волі прості люди не живуть, а перемогают життя з величезною працею

Критики, визнаючи справедливість зображення радянського життя в добутках Солженицына, дорікали письменника у відсутності оптимістичного, життєстверджуючого пафосу. Опис «майже щасливого» дня Івана Денисовича кінчається спокійним у своїй безвихідності міркуванням: «Таких днів в егс строку було три тисячі шістсот п’ятдесят три. Через високосні роки – три дні зайвих набавлялось…» Життя Матрены – шляхетна жертва, що ніхто з навколишніх так і не зрозумів, не оцінив. Але з докорами важко погодитися: оптимізм Солженицына видний у тім, що прості люди зберегли в собі людяність, моральний закон, живу душу. Все це допоможе Росії піднятися