Тема поета і поезії у творчості Б. Пастернака

Розповідати про вірші прозою не так просто, краще дати слово самому поету, додавши кілька своїх рядків.

Він був сином художника і піаністки, учнем композитора, але став поетом. Багато збірників Пастернака починалися з вірша

Февраль. Достать чернил и плакать,

Писать о феврале навзрыд…

Чи немає тут зізнання, що віршування в чомусь те саме, що й та емоційна реакція, з якою ми, якщо тільки нам розповідають правду, з’являємося на світ? Є в Пастернака й інша метафора про віршування:

О, если б знать, что так бывает,

Когда пускался на дебют.

Что строчки с кровью убивают:

Нахлынут горлом и убьют…

Отже, від народження до раптової загибелі — от розмах поезії. І поруч з цими найважливішими подіями в історії людини (народження і смерть) все інше мізерне і соромке:

Цель творчества — самоотдача,

А не шумиха, не успех…

Поет прямо висловлює своє “не”. А що ж “так”? Що не кажи, заперечувати завжди легше, ніж стверджувати!

У 1916 році у вірші “Балада” Пастернак говорить про поета як “просто глашатая”, тобто переказувана чужих слів і думок. У 1917 році в книзі “Сестра моя — жизнь” дається “Визначення поезії” таке, що не навести його просто не можна:

Это — круто налившийся свист,

Это — щелканье сдавленных льдинок,

Это — ночь, леденящая лист,

Это — двух соловьев поединок.

Это — сладкий заглохший горох,

Это — слезы Вселенной в лопатках,

Это — с пультов и флейт — Фигаро

Низвергается градом на грядку.

У 1923 році поезія сприймається як “висока хвороба” (так і називається великий вірш). Через десятиліття, відзначені подіями, що здавалося, могли багато чого змінити в сприйнятті Пастернака, він пише (1956):

О, если бы я только мог

Хотя отчасти,

Я написал бы восемь строк

О свойствах страсти.

О беззакопьях, о грехах,

Бегах, погонях,

Нечаянностях впопыхах,

Локтях, ладонях.

Це написано визнаним поетом: “О, если бы я только мог…” Нічого, мені здається, не змінилося в поглядах потомственого “творчого інтелігента” на його заняття. Поезія для нього, як і раніше, — явище Всесвіту, а не безглузда вигадка людства. Сама людина не може створити поезію (тобто заримувати текст нескладно, але ж ще Державін помітив, що “не всякий тот поэт, кто рифмы плесть умеет”). Явище — тобто прихід, прибуття Світла в маленьке людське життя. Поет для Пастернака — вартовий людства, що стоїть на чатах тих небагатьох і щасливих хвилин, коли з невідомих нам законів людині являються Вічність і істина.

Не спи, не спи, работай,

Не прерывай труда,

Не спи, борись с дремотой,

Как летчик, как звезда.

Не спи, не спи, художник,

Не предавайся сну.

Ты — вечности заложник,

У времени в плену.

Що ще додати до цього?