Смішне й трагічне в комедії Дениса Фонвізіна “Недоук” – Фонвізін Денис

Знаменита комедія Д. И. Фонвізіна “Недоук” відрізняється великою соціальною глибиною й різанням сатиричною спрямованістю. З її, по суті, і починається російська суспільна комедія. П’єса продовжує традиції класицизму, але більше пізнього, зрілого російського класицизму, що випробував сильний вплив просвітительської ідеології. Позначилося в цій п’єсі й вплив так званої слізної комедії, тобто п’єси, що сполучить у собі зворушливого й комічного початку. Така п’єса відрізнялася не тільки руйнуванням звичних жанрових форм, але й складністю, суперечливістю характерів нових героїв, які з’єднували в собі й чесноти, слабості

В “Недоуку”, по зауваженню першого біографа Фонвізіна, автор “уже не жартує, не сміється, а обурюється на порок і таврує його без пощади, якщо ж і смішить, то сміх, що вселяється тоді їм, не розважає від вражень більше глибоких і сумних”. Об’єктом осміяння в комедії Фонвізіна стає не приватне життя дворян, а їх суспільна, службова діяльність і кріпосницька практика

Не задовольняючись одним зображенням дворянського “лихої вдачі”, письменник прагне показати і його причини. Автор пояснює пороки людей їхнім неправильним вихованням і дрімучим неуцтвом, представленим у п’єсі в різних нього проявах

У фіналі п’єси також з’єдналися зворушливе й глибоко моралістичний початок. Тут пані Простакову наздоганяє страшне, абсолютно непередбачене нею покарання. Її відкидає, грубо відштовхує Митрофан, якому вона присвятила всю свою безмежну, хоча й нерозумній любові

Почуття, що випробовують до неї позитивні герої – Софія, Стародум і Правдин, – складно, неоднозначно. У ньому й жалість, і осуд. Жаль викликає не Простакова, а потоптане людське достоїнство. Сильно звучить і заключна репліка Стародума, звернена до Простаковой: “От лихої вдачі гідні плоди” – тобто справедлива розплата за порушення моральних і суспільних норм

Фонвізіну вдалося створити яскраву, разюче вірну картину моральної й суспільної деградації дворянства кінця XVIII в. Драматург використовує всі засоби сатири, викриває й критикує, висміює й засуджує, але його відношення до “шляхетного” стану далеко від погляду сторонньої людини. “Я бачив, – писав він, – від почтеннейших предків знехтуваних нащадків… Я дворянин, і от що розтерзало моє серце”.

Комедія Фонвізіна виявляє собою справжній розквіт російської драматургії ХVIII століття, але одночасно це – надзвичайно важливу віху в історії нашої драматургії. Наступні за нею – “Горі від розуму” Грибоєдова й “Ревізор” Гоголя. “…Усе сполотніло, – писав Гоголь, – перед двома яскравими добутками: перед комедією Фонвізіна “Недоук” і Грибоєдова “Горі від розуму”… У них уже не легені глузування над смішними сторонами суспільства, але рани й хвороби нашого суспільства… Обидві комедії взяли дві різні епохи. Одна вразила хвороби від неосвіти, інша – від погано зрозумілої освіти”.

Жанрова своєрідність добутку полягає в тім, що “Недоук”, за словами Г. А. Гуковского, “напівкомедія, напівдрама”. Дійсно, основа, кістяк п’єси Фонвізіна – классицистическая комедія, але в неї привнесені серйозні й навіть зворушливі сцени. До них можна віднести розмова Правдина зі Стародумом, зворушливо – повчальні бесіди Стародума із Софією й Милоном. Слізною драмою підказаний образ шляхетного резонера в особі Стародума, а також образ “стражденної чесноти” в особі Софії