Повний зміст Постоли Бунін И. А

П’ятий день несло непроглядною хуртовиною. У білому від снігу й

холодному хутірському будинку стояв блідий сутінок і було велике

горі: була важко хвора дитина. І в жару, у маренні він часто

плакав і все просив дати йому якісь червоні постоли. І

мати, що не відходила від постелі, де він лежав, теж плакала

гіркими слізьми, – від страху й від своєї безпорадності. Що

зробити, чим допомогти? Чоловік у від’їзді, коні погані, а до

лікарні, до доктора, тридцять верст, та й не поїде ніякий

доктор у таку пристрасть…Стукнуло в прихожей, – Нефед приніс соломи на топлення,

звалив неї на підлогу, отдуваясь, утираючись, дихаючи холодом і

хуртовинною свіжістю, прочинив двері, заглянув: – Ну що, бариня, як? Не полегчало? – Куди там, Нефедушка! Вірно, і не виживе! Всі

якісь червоні постоли просить… – Постоли? Що за постоли такі? – А господь його знає. Марить, весь вогнем горить. -

Мотнув шапкою, задумався. Шапка, борода, старий кожушок,

розбиті валянки, – усе в снігу, усе обмерзнуло… І раптом

твердо: – Виходить, треба добувати. Виходить, душу бажає. Треба

добувати. – Як добувати? – У Новоселки йти. У крамницю. Пофарбувати фуксином

нехитра справа. – Бог з тобою, до Новоселок шість верст! Де ж у такий

жах дійти!Ще подумав. – Ні, піду. Нічого, піду. Доїхати не доїдеш, а

пішки, може, нічого. Вона буде мені в зад, пил – те…І, причинивши двері, пішов. А на кухні, ні слова не

говорячи, натягнув зипун поверх кожушка, туго підперезався

старої подпояской, взяв у руки батіг і вийшов геть, пішов,

потопаючи по заметах, через двір, вибрався за ворота й потонув

у білому, що кудись скажено несеться степовому морі.Пообідали, стало смеркти, посутеніло – Нефеда не було.

Вирішили, що, виходить, ночувати залишився, якщо бог доніс.

Обыденкой у таку погоду не повернешся. Треба чекати завтра не

раніше обіду. Але тому, що його все – таки не було, ніч

була ще страшнее. Весь будинок гудів, жахала одна думка, що

тепер там, у поле, у безодні сніжного урагану й мороку.

Сальна свіча палала тремтячим хмурим полум’ям. Мати

поставила її на підлогу, за відвал ліжка. Дитина лежала в

тіні, але стіна здавалася йому вогненної й вся бігла

вигадливими, несказанно чудовими й грізними баченнями.

А часом він начебто приходив у себе й негайно ж починав

гірко й жалібно плакати, благаючи (і начебто цілком

розумно) дати йому червоні постоли: – Ненька, дай! Ненька дорога, ну що тобі коштує!І мати кидалася на коліна й била себе в груди: – Господи, допоможи! Господи, захисти!І коли, нарешті, розвидніло, почулося під вікнами крізь

гул і гуркіт хуртовини вже зовсім виразно, зовсім не так, як

всю ніч увижалося, що хтось під’їхав, що лунають

чиїсь глухі голоси, а потім квапливий лиховісний стукіт в

вікно.Це були новосільські мужики, привезшие мертве тіло, -

білого, мерзлого, усього забитого снігом, що горілиць лежали

у розвальнях Нефеда. Мужики їхали з міста, самі вся ніч

плутали, а на світанку звалилися в якісь луги, потонули

разом з конем у страшний сніг і зовсім було отчаялись,

вирішили пропадати, як раптом побачили торчащие зі снігу чиїсь

ноги у валянках. Кинулися розгрібати сніг, підняли тіло -

виявляється, знайома людина. – Тим тільки й урятувалися -

зрозуміли, що, виходить, ці луги хутірські, протасовские, і що

на горі, у двох кроках, житлі…За пазухою Нефеда лежали новенькі дитячі постоли й

пухирець сфуксином.