Кілька причин для читання класики

Сучасний мир постійно міняється, залучаючи нашу увагу новітніми тенденціями в техніку, моді, науці, способах розваги й багатьма іншими “штуками”. Ніхто не говорить, що це погано. Це – Процес еволюції. Чаша ця не минула й літературу, даруя нам нове відчуття часу, і приносячись із собою на друкованих аркушах відчуття безнадійності й бесприютности.

Звичайно, всі не так погано, і особисто я не маю нічого проти сьогоднішньої літератури в цілому. Нехай буде! Сумно від іншого….Інтерес до класичної Літератури поступово зникає. Товстої, Достоєвський і Пушкін не так актуальні сьогодні як Паланик, або Бегбедер. Але ж російська класика є народним духом країни, нашими коріннями й гордістю. Я не народница, немає. Я саме прагну стати людиною Миру. Тому стає так страшно, коли все минуще перекриває собою монументальні й вічні створення мистецтва

Ще із часів древньої Греції, де виникли потужні імпульси всіх мистецтв, драма служила катарсисом для людини. Катарсис позначає очищення через страждання. У цьому випадку через жаль, тому що, спостерігаючи за персонажами й перипетіями грецьких драм, глядач випробовував співпереживання героєві, розвивав свою душу й серце

Проблема сучасної літератури в тім, що вона, задаючи питання, не відповідає на них. А найчастіше й самих питань ні, тільки бурчання або констатація фактів. Класична ж Література завжди заглядає вглиб людини і його вчинків. Вона шукає виходу зі сформованої колізії, дає надію й розраду, змушує задуматися. Візьміть будь – яку сьогоднішню ситуацію й відкрийте томик Лермонтова, і от ви бачите, що природа взаємин між людьми й внутрішні щиросердечні плини й донині залишилися колишніми. Тільки класика допомагає відкритися назустріч собі й миру. На відміну від сучасної прози, що змушує озлобитися й замкнути у своїй «шкарлупі».

Можна довго розкривати всі нюанси дня сьогоднішнього, цієї тривалої епохи постмодернізму. Давайте просто ненадовго зупинимося в цій скаженій гонці й тихо посидимо з відкритою книгою, прислухаючись до звуків природи