Протест проти рабської моралі (За поезіями Степана Руданського)

Розквіт поетичної творчості Степана Руданського припадає на середину дев’ятнадцятого століття. Це був той час, коли, за висловлюванням Великого Кобзаря, все благоденствувало й мовчало. Мовчали й українці. Наша мова викорінювалася. її зневажали всі, хто тільки міг.

Роздуми про важке становище української мови, про занедбану самосвідомість нації стали змістом поезій Степана Руданського. Головним мотивом його національно-патріотичної лірики, як і більшості його творів, що належать до інших жанрів, є мотив несвободи України. Митець використовує найширші алегорії, але часом удається до прямого заклику до українців:

Нехай знову брязне шабелька стальная

В козацьких залізних руках.

Твори, які сповнені почуття високої національної свідомості, було створено переважно за часів навчання Руданського в Петербурзі, тобто в 1857—1860 роках.

Степан Руданський — майстер несподіваних форм і ситуацій. Наприклад, мати співає колискову і нібито бачить майбутнє свого сина — безрадісне майбутнє. Спочатку син буде наймитом, над ним будуть збиткуватися, а потім потягнуть до війська. Саме тут високо бринить найболючіша нота, яку можна назвати втіленням почуття національної кривди, національного відчуття неуклінного ходу імперської машини примусу:

Поженуть тебе в чужу сторононьку,

І зачнуть муштрувати,

І приказ дадуть — мову рідную

На чужую зламати.

І наломишся, і забудеш ти

Свою мову рідненьку,

Спом’янеш не раз не по-рідному

Свою рідную неньку.

У цьому вірші автор правильно визначає один із шляхів добре спланованої денаціоналізації українців: військова муштра, нищення людської гідності. У вірші “Наука”, написаному дещо пізніше, бринить та ж тривога: кожному українцю загрожує небезпека стати перевертнем, зректися свого кореня. Батько й мати виряджають сина в науку й дають йому свої настанови. Мати бажає, щоб син, у першу чергу, жив краще, ніж вони з батьком, щоб не рився він у землі. Мати радить синові підкорятися, щоб тільки порівнятися з Панами. Але це значить не тільки більш легке життя, але й зречення поля батьківського, рідної мови, себто вікової національної моральної чистоти. Батько ж говорить протилежне: якщо син зігне спину, підкориться, то одержить батьківське прокляття. Батько радить синові насамперед вивчитися:

У добрі-розумі

Закупаєшся,

З полем батьківським

Привітаєшся!

Образ батькового поля є всеохватною алегорією, яка властива взагалі українській літературі. Батьківщина має потребу не просто в освічених людях, але в інтелігентах-патріотах, які визначаються послідовністю, справедливістю, непохитністю. Україна гине, але ці люди врятують її.

Ми, сучасні юні українці, схиляємося в пошані перед Степаном Руданським. Цей митець був щирим патріотом. Своєю творчістю він пробуджував від тяжкого сну співвітчизників. Загроза втратити духовний зв’язок із матір’ю Україною не була властивою лише часам царського самодержавства. Вона існує й сьогодні. Ми маємо завжди пам’ятати про це.