Проблематика п’єс Островського “Гроза” і “Ліс” – Островський Олександр

Островський відомий у Літературі як “першовідкривач” такого стану, як купецтво. Саме він першим позначив цей тип у якості серйозного літературного об’єкта, довів, що даний герой також цікавий і заслуговує не меншої уваги, чим його попередники, у першу чергу дворяни. У цьому плані Островський належить до письменників так званої “натуральної школи”, у яку в другій половині 1840 – х рр. входили такі автори, як Гоголь (з деякими застереженнями), ранній Достоєвський, Некрасов, Григорович. Дрібні чиновники, станційні доглядачі, шарманщики, мешканці “дна”, що стали героями їхніх добутків, являють собою чудове явище в Російській літературі. Як і його соратники, Островський зображував подібних людей у звичайній для них обстановці, проводячи їхні повсякденні розмови, звертаючи увагу на всякі дріб’язки, які, однак, вдало доповнювали загальний портрет. Головне досягнення автора, імовірно, у тім, що він зумів зруйнувати сформований образ купця – п’яниці, якому немає справи ні до чого, і трохи підняти його в очах читача. Наприклад, купці Кнурів і Вожеватов (“Безприданниця”, 1879 р.), здається, мають пристойне утворення, а тому, імовірно, і стан. Кнурів на початку п’єси читає газету, так не яку – небудь, а французьку. Це навіть і не снилося темним торгашам з “Грози”. Взагалі утворені купці в Островського – рідкість, а ідеальні відсутні зовсім. Тих же Кнурів і Вожеватов, користуючись своїм багатством і владою, грають в “орлянку” долю Лариси Огудаловой, вирішують (без її ведена), хто з них візьме її на ярмарок. В “Грозі” же читач зустрічає трохи перебільшені портрети купців, знівечених наявністю влади (Кабанова й Дикої).

Такі, в основному, в Островського купці. Головна їхня проблема – гроші. Якщо їх не вистачає (звичайно, відносно), то всі турботи купецькі полягають у тім, де і як їх дістати (ці питання звичайно дозволяються на користь якого – небудь обману); якщо ж грошей багато, те, у принципі, мета не міняється, що говорить про жадібність, так, до того ж, додається ще й турбота про те, як уберегти це багатство. Тим і живуть купці: недоплачують службовцем, видають (продають) дочок вигідно заміж, обраховують покупців. Поєднує їх лише те, як це ні парадоксально звучить, що кожний виступає за себе, переслідує особисту вигоду у всім; у цьому них своєрідний уклад

Незважаючи на весь цей морок, практично в кожній п’єсі із глибини виривається “світлий промінь” (по вираженню Добролюбова), що передвіщає швидке закінчення царства тьми, або “лиходій” виявляється повалений, порок викритий і справедливість тріумфує

Розглянемо драму “Гроза” і комедію “Ліс”. І в тім, і в іншому добутку на першому плані “дрімуча” родина, у будинку розпоряджається жінка, досить свавільна (Кабанова – Гурмыжская), чий гніт змушений терпіти живуча в неї на піклуванні дівчина (Катерина – Аксюша); у певний момент на сцені з’являється людина, що порушує хоча й тяжку, але відносно спокійне життя. У добутках розвинені різні конфлікти, та й ситуації теж (крім вищевказаних подібностей), але загальна ідея, що пронизує їхні сюжети, однакова. Проаналізувавши обидві п’єси, все це можна помітити

В “Грозі” Островський, оперуючи незначною кількістю персонажів, зумів розкрити відразу кілька проблем. По – перше, це, звичайно, соціальний конфлікт, зіткнення “батьків” і “дітей”, їхніх точок зору (а якщо вдатися до узагальнення, тих двох історичних епох). До старшого покоління, що активно виражає свою думку, належать Кабанова й Дикої, до молодшого – Катерина, Тихін, Варвара, Кудряш і Борис. Кабанова впевнена, що порядок у будинку, контроль за всім, що в ньому відбувається, – застава правильного життя. Правильне життя ж, по її поняттях, полягає в тім, щоб додержуватися домостроївських порядків і беззаперечно підкорятися старшому (у цьому випадку їй, тому що вона не бачить іншої підходящої кандидатури). Бачачи, що далеко не всі її вимоги виконуються, вона боїться за майбутнє, як своє, так і своїх дітей, адже її мир валить, а те, що повинне прийти йому, на зміну, їй здається хаосом. Вона всіма силами намагається удержати старий порядок, тому що по – іншому жити просто не може; тому фігура Кабановой здобуває трагічний відтінок. У Дикого ж, навпроти, немає й натяку на трагічність. Він упевнений у своїй правоті й у тім, що всі навколишні залежать тільки від нього, тому дозволяє собі немислимо підлі вчинки, що являє собою типове самодурство

Молодше покоління дивиться на речі небагато інакше. Всі вони, за винятком Бориса, що невідомо навіщо терпить свавілля дядька, у тім або іншому ступені виражають протест проти утиску з боку старших. Кудряш свариться з Диким, не даючи, таким чином, себе в образу. Варвара тайкома від матері ходить гуляти по ночах, а потім і зовсім збігає з Кудряшом. Борис, як уже говорилося, виносить знущання Дикого й тим самим виявляє якусь непристосованість до самостійного життя. Такий і Тихін. Його абсолютна залежність від матері обумовлена тим, що він виріс у такому середовищі, де хтось обов’язково велить, а хтось підкоряється

Складніше й трагичнее всього доля – протест Катерины. Не усвідомлюючи чітко, що їй потрібно, вона знає одне: так жити не можна. Звичайно, вона частина патріархального Калинова й живе за його законами, але в якийсь момент їй стає все це нестерпно. “Темне царство” дає тріщину, і через неї, із самої глибини його, проривається “світлий промінь”. Неясне прагнення Катерины вирватися із цього затхлого миру кудись (вона максималістка, як і Кабанова, для неї можливий тільки один варіант: або всі, або нічого) привело її в ріку, але тим самим вона дозволила у свою користь конфлікт із власною долею: замість уготованной їй участи існування в чотирьох стінах, свекрухою, що зневажається вічно, і чоловіком, вона вибрала волю, нехай навіть ціною життя

В “Лесе”, звичайно, немає настільки трагичной розв’язки, і вже цим він відрізняється від “Грози”. Зазначена вище схема (про деспотичну господарку, бідну родичку й людину, чия поява служить поштовхом для розвитку сюжету), безсумнівно, є присутнім, Аксюша змушена підкорятися Гурмыжской. Але ця лінія, як і відносини Аксюши з Петром, – побічна. Головне ж – повернення Несчастливцева, такого “блудного сина”, у лоно родини. Це й викликає до життя проблему руйнування щирого укладу родини. Гурмыжская “любить” свого родича Несчастливцева лише “по боргу”, для годиться. У такий же спосіб вона “піклується” і про благополуччя Аксюши. Чимало в комедії й просто вульгарних типів. Приміром, Милонов з його фразою “весь високий і весь прекрасне”; або недоучений гімназист Буланов, що, на думку Гурмыжской, був породжений веліти, а його “змушували чомусь учитися в гімназії”; купець – ділець Восмибратов, анітрошки не бентежачись що обдурив Гурмыжскую й з такою ж легкістю що повернула украдені гроші; Щасливців, що бачить ціль життя будь – якої людини в багатстві. Сама Гурмыжская також гідна осудження: вона намагається переконати всіх у своїй благопристойності й відсутній чесноті (попри все те з радістю привласнивши гроші, що призначалися Несчастливцеву, які той “шляхетно” відкинув).

Таким чином, незважаючи на зовнішню різницю “Грози” і “Лісу”, ідея, укладена в обох добутках, одна. Вона супроводжувала Островському протягом усього його творчості, мінявся лише спосіб її вираження: те автор облачав її в сатиричний сміх, то виставляв відкрито, у всій “вроді”… Не мінялася лише суть: темрява, вульгарність, розбещення вдач старого миру й зародження чогось нового, котре невідомо до чого веде, але віджилі порядки знищить обов’язково, – от що хотів донести Островський до читача (або глядача) у своїх п’єсах