Дві жіночі долі в оповіданні І. Буніна ‘Легке дихання»

Читання цього оповідання виявилося для мене дуже легким, і одразу захотілося повернутися до нього ще раз. Сама назва притягувала незвичайністю і якоюсь окриленістю.

Оля Мещерська подана пурхаючою пташкою, красивою і трохи легковажною. Вона зізнається своїй учительці в тому, про що дівчата зазвичай не розповідають старшим людям, які обов’язково визнають їх легковажними.

Бунін не показує відразу реакцію “немолодої дівчини” на зізнання своєї учениці) мабуть, тому, що будь-яка реакція не виявила б справжніх почуттів. Історія Олі захопила класну даму цілком і повністю. Вона завжди схилялася перед неординарними людьми і діями, незвичайними історіями. Мабуть, через те, що її власне життя не було наповнене особливими подіями і вона перебувала у світі людей, подумки переживаючи чужі історії, замінюючи головних героїнь собою, ставлячи себе на їхнє місце. Це у вільний від роботи час. А в гімназії вона була просто начальницею, суворою дорослою класною дамою, і ніхто не здогадувався про мрійливість її душі.

Оля Мещерська була молодою легковажною дівчиною, як майже усі в її віці. Просто їй пощастило більше, ніж іншим. Вона мала гарну зовнішність і заможніх батьків. їй не потрібно було домагатися чогось більшого, через молодість років вона не прагнула чогось конкретного. Використовуючи свою красу, Оля хотіла скоріше спробувати в житті все, відчути велике кохання. Але ніхто ще не володів її серцем. Тому вона кружляла, як метелик, між кавалерами, по черзі розбиваючи їхні серця. її зовнішність і наївність спокусили Олексія Михайловича. Ользі було цікаво пізнати і цей бік дорослої любові, але потім її охопила огида до нього. Слова із щоденника: “Тепер у мене один вихід…”, — наводять на думку, що вона навмисне показала офіцеру, який потім її уб’є, сторінку, де знаходився опис того, як вона стала жінкою.

Можливо, увесь смисл її життя в коханні, і вона тепер не уявляла, як жити далі з такою огидою в душі. Вона хотіла помститися усім чоловікам, а може, передчувала такий кінець. її життя було коротким, як у метелика, обірвалося швидко і раптово. Оля запам’яталася усім пурхаючим метеликом, а у метеликів немає віку.

Незвичайна композиція оповідання. Воно складається з невеликих часточок, які не пов’язані між собою і хронологічно непослідовні. У читача з’являється враження, що історію Олі розрізали на шматочки, як сучасні дитячі мозаїки, і поставили у довільному порядку. Але якби це зробили по-іншому, то нічого доброго не вийшло б. Читачеві довірено розставити все по місцях і вже після цього зрозуміти, відчути, побачити незвичайну історію. Деякою мірою такий прийом теж надає відчуття легкості всьому оповіданню і створює ілюзію легкості роботи над ним автора.

На мою думку, це змістовно глибоке оповідання про долю двох жінок: про наставницю, яка так і не стала жінкою, і про дівчину, яка в наївному віці стала нею. Історія про довге і пусте життя класної дами, яку трагічна доля учениці змусила замислитися над новим для неї питанням і викликала ледве не материнські почуття (згадаємо її часті відвідування цвинтаря і відсутність навіть згадки про відвідини могили матір’ю). Історія про коротеньке, але яскраве життя метелика, який літав біля дуже яскравого, але штучного вогника — штучного, немовби квіти навколо живого обличчя, викарбованого на мертвому могильному портреті.