Дон Кіхот, начитавшись лицарських романів, вирішив повторити подвиги славних лицарів Середньовіччя: битися з велетнями, боротися з чарівниками, допомагати скривдженим, щоб покрити своє ім’я немеркнучою славою. У боротьбі зі злом йому потрібен вірний джура, Дон Кіхот намовив свого сусіда, бідного і не дуже розумного селянина Санчо Пансу, кинути жінку й дітей і податися з ним у мандри, ідальго пообіцяв Санчо, що зробить його губернатором острова, який колись завоює. Знадившись на ці обіцянки, селянин покинув домівку і став до свого сусіда за джуру.
Пригоди розпочатися одразу ж, щойно Дон Кіхот і Санчо виїхали із села. Селянин добре зрозумів, що його хазяїн не сповна розуму, коли декілька разів його відлупцювати. Уже потім Санча намагався скористатися ситуацією чи якось обманути господаря, щоб не потрапити в нову хатепу.
Якось уночі Дон Кіхот і Санчо побачили на шляху якісь вогні. Ідальго вирішив, шо то вороги, затіяв бійку, порозганяв по полю духовних осіб, що супроводжувати ноші з останками шляхтича. А в цей час Санчо вигрібав із сакв, що були нав’ючені на обозного мула, харчові припаси панотчиків. Він нагорнув у мішок усякої всячини скільки влізло і переклав усе те на свого осла.
Санчо давав Дон Кіхотові слушні поради (хоча той майже ніколи їх не дослухався), за різними прикметами міг знайти джерельце, зручне місце для відпочинку.
Якось пізно ввечері Дон Кіхот почув якісь підозрілі звуки і вже готовий був кинутися в нову битву, ате його кінь Росинант не зміг зрушити з місця. Лицар залишився чекати ранку, не здогадуючись, що то Санчо спутав ноги коня.
Санчо швидко зметикував, що його хазяїн не може дати собі раду у найбаналь – ніших життєвих ситуаціях і часто використовував його непрактичність у власних інтересах. Якось Дон Кіхот знайшов якийсь клунок із речами, із усього взяв собі записник, а Санчо поживився сорочками із тонкого голландського полотна, деякою іншою білизною і золотими монетами.
Про безумні витівки Дон Кіхота дізнався герцог із дружиною. Подружжя любило розіграші і вирішило покепкувати з мандрівного лицаря та його зброєносця. Вони вмовили Дон Кіхота боротися із чаклунами, а Санчо призначили губернатором острова. Селянин не знав, що острови бувають лише на морі, а тому герцог поставив його керувати невеликим містом. Практичність у справах дала змогу Санчо Пансі так мудро управляти життям міста, що жителі містечка визнали його найкращим управителем і суддею. Ате Санчо не відчував радості від такого життя. Він не міг ходити туди, куди хотів, їсти і пити, що хотів, адже змушений був дотримуватися етикету. Санчо сумував за Дон Кіхотом і пригодами, за своїм минулим життям і свободою, а тому покинув містечко, вирішивши, що з нього досить того губернаторства.
На прикладі свого героя Санчо Панси Сервантес показав, що навіть людина, яка не обтяжена спеціатьними знаннями, ате має практичний досвід, кмітливість, уміння, може дати користь суспільству.
