Твір за п’єсою Ф. Дюрренматта «Гостина старої дами». П’єса швейцарського драматурга Ф. Дюрренматта «Гостина старої дами» є своєрідним підсумком спостережень митця за суспільною психологією. На початку п’єси містечко Гюлен, у якому відбуваються події твору, виглядав надто непривабливо: зруйноване, занедбане, хоча колись знало кращі часи. Повз нього проходять потяги до Гамбурга, Неаполя, Венеції, Стокгольма, та у Гюленя зупиняються лише два, що приходять із заштатних міст. Підприємства міста збанкрутіли, пансіон «Місце-на-сонці» занепав, гюленці живуть з допомоги для безробітних та з громадської юшки. Проте вони ще й досі пишаються тим, що їхні місто колись було містом культури, одним із найпередовіших не лише в країні, й у Європі. Тут ночував Гете. У господі «Золотий Апостол». Брамс тут скомпонуйвав квартет. Бертольд Шварц тут винайшов порох».

Та ось до цього забутого Богом містечка завітала мільярдерка Клер Цаханасяні яка колись народилася й виросла тут. Зараз вона належить до найбагатших людей світу. «Їй належать гроши, Сотрап і квартал розпусти в Гонконгу». «У Кальберштадті вона побудувала лікарню, У Каффігені – ясла, а в столиці – пропам’ятну церкву». Гюленці сподіваються, що ця гостина відродить їхнє місто. І справді Клер готова шедро обдарувати своїх земляків: п’ятсот мільйонів віддати місту і п’ятсот мільйонів розділити на кожну родину за умови, що вони вб’ють Іля. Гюленці, які вважають себе добропорядними цивілізованими людьми, з обуренням відкидають цю пропозицію. Бургомістрі сповнений гідності, заявляє: «Пані Цаханасян, ми ще в Європі, ми ще не дикуни. Від імені міста Гюлена я відкидаю вашу пропозицію. В ім’я людяності. Краще ми залишимося бідні, ніж заплямовані кров’ю». На що мільярдерка спокійно відповіла: «Я почекаю». Вона добре знає психологію злидарів.

Принада у вигляді мільярда робила день у день ні злих, ні добрих від природи людей, що не здатні заробляти собі на життя самі, дедалі поступливішими. Ось уже бургомістр палить дорогі цигарки, на ньому нові черевики, шовкова краватка; у роті вахмістра виблискує новий золотий зуб; у канцелярії мерії з’являється нова друкарська машинка, а на дзвіниці – новий дзвін. Навіть родина Іля не змогла відмовитися від подарунків: у дружини з’явилося дороге хутро, син стаїв власником автомобіля, дочка бере заняття з гри в теніс, а свою крамницю. Іль одного дня не впізнав – за його відсутності крамницю відремонтували. І пропозиція Клер вже не видається гюленцям такою жахливою. На вимогу Іля забєзпечити його охорону й зарештувати мільярдерку бургомістр відповідає: «Поведінка тієї, їй-богу, не така вже й незрозуміла. Урешті ви намовили двох лобурів до присяги і штовхнули дівчину в безвихідь».

Гюленці поступово, але невідворотно схиляються до рішення пожертвувати ради«суспільного блага одним зі своїх співгромадян. Свою поведінку вони викривають принципами високої моралі: у такий спосіб вони разом з Клер бажають встановити справедливість, бо сорок п’ять років тому гюленці вигнали зі свого міста рудоволосу дівчину через те, вона завагітніла, її коханий підмовився повести її до вінця.

Намагаючись зберегти зовнішню благопристойність, бургомістр підштовхує Іля до самогубства: «Я не одну ніч провів без сну, поки наважився зробити вам таку пропозицію, повірте мені. Власне, це ваш обов’язок – покінчити життя самогубством, ви ж порядна людина, тому маєте відповісти за свої вчинки. Не думаєте? З почуття солідарності, з любові до родинного міста. Ви бачите нашу гірку долю, злидні, голодних дігей». Та Іль відмовляється від такої розв’язки і дає можливість поленцям дійти до кінця у своєму моральному розпаді, бюргери вбивають Іля, гуманізм, який видавався ними за життєву позицію, насправді був лише прозою.