Повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять…» є автобіографічною. В основу твору лягли спогади письменника про власне дитинство. Сама розповідь ведеться від імені сільського хлопчика Михайлика, в якому неважко впізнати автора повісті.
Цікаво розповідає М. Стельмах про зимові ігри дітлахів, колядки і щедрівки. Згадує, як проводжали і зустрічали плугатарів. «А яка то була радість, коли орач виймав тобі з торби шматок причерствілого хліба і казав, що він од зайця! Це був найкращий хліб мого дитинства!»
Письменник розповідає про свою матір, яка найбільше любила землю. Вона вірила, що «земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі…»
Факти свого життя Михайло Стельмах художньо осмислив, узагальнив, втілив у яскраві образи, які змушують нас співпереживати, відчувати, чим живе герой, що його хвилює, радує і засмучує. Гіереді мною зримо постає картина, як Михайлик учився в школі, як у перші дні зими батько заносив його в школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому.
«Гуси-лебеді летять…» — найбільше художнє досягнення Михайла Стельмаха.
