Гірський пейзаж у творах Алкмана, Гете і Лєрмонтова

«У горах моє серце, а сам я — внизу…» — написав колись англійський поет Роберт Берне. Почуття невимовного щастя і свободи, величі Всесвіту — ось що і. ікс бути у горах! Коли піднімешся на саму верхівку, подивишся навколо — по – и. ічиш красу навколишнього світу. Ніби й невеличка гора Артема у Святогірську, і такий краєвид із неї відкривається — дух захоплює! Річка біля підніжжя — не­мов срібляста змійка, люди схожі на мурашок! Саме там розумієш, який ти малий!

«Сплять усі верховини гірські…», — написав колись давньогрецький поет Алк – ман, який загубився б у історії зовсім, якби не його вірші, написані винайде­ною ним алкмановою строфою. Він писав хорові пісні на честь богині Афродити, ірецьких героїв… Можна собі уявити, як на сцені прадавнього театру хор повто­рює алкманові строфи: «Сплять усі верховини гірські…» Аікман відтворив тишу ночі у горах, чар нічних звуків. Спить земля, сплять звірі й рослини, з гір дме сві­жий вітер…

Захоплений давньогрецькими поетами, німецький поет И. В. Гете намагався перекласти цей вірш німецькою. Однак сьогодні цей переклад — «Нічна пісня і. пщрівника» — сприймається як самоцінний твір. Про те, що у творі зображено ніч. немає жодного слова, однак у вірші створений образ мандрівника, який вто­мився від довгого шляху та ішов без відпочинку. Зіркове небо і ніч ніби створені і ІЯ молитви.

На гірських вершинах Спить сніг. Вітерець в долинах Затих.

Тиша без краю, без меж. Змовкнув пташиний галас. Почекай — зараз Ти заснеш теж.

Иірш М. Лєрмонтова відтворює атмосферу тихої темної ночі, високих гір і ла – м тих долин… Гори, долини, дорога — усе це образ далекої мандрівки. Насамкі – інчп) з’являються тіні двох супутників, між якими йде стиха розмова про відпо­чинок.

Ген на верховини Темна ніч лягла; Лагідні долини Вкрила свіжа мла; Не курять дороги. Листя не тремтить… Зможеш від тривоги Скоро й ти спочить!

У вірші Лєрмонтова до образів засніжених гір, дороги, тиші та спокою дода­ється іше тривога, яку відчуває мандрівник. Це відчуття неспокою людини кон­трастує із картиною тихої природи: це тиша перед бурею! У Лєрмонтова це перед­чуття майбутніх змін, і в іншому творі — вірші «Парус» — така зміна відбудеться, герой протистоятиме тій бурі, мірятиметься силою із природою.

Протягом століть відчуття однакового пейзажу змінювалося — від простого опису в Алкмана, через відчуття дороги, руху і спокою у Гете до контрасту спо­кою і бурі, що насувається…