Повний зміст Американська реклама (Опальні оповідання) Зощенко М. М

Пішов отут один робітник квартирку собі підшукати.Ходив, ходив, схуд і посивів, серцевий, але квартирку все – таки знайшов. З нагоди.Миленька така квартирка – – – і кухня й при ній кімната. В орендованому будинку.До чого зрадів робітник – – – і сказати не можна. – – – і Беру, – – – і говорить, – – – і гражданин – арендатель. Уважайте за мною.Арендатель говорить: – – – і Так, кінцеве, справа, беріть, добре. Платите мені шістдесят рублів в’їзних і беріть, добре. Таку квартирку за таку ціну в мене зазавжди з руками й з ногами відірвуть.Робітник говорить: – – – і Немає в мене, братишка, таких скажених грошей. Чи не можна, дядько, взагалі без в’їзних?Ну, одним словом, не зійшлися в ціні. Дуже розбудувався від цього робітник. Іде додому в сильних грустях і думає: "Пройму цього пройдисвіта в газеті. Чи мислима справа такі гроші бити!"И на інший день, дійсно, з’явилася в газеті за підписом рабкора викривальна замітка. Міцно так обклали арендателя.Це, говорять, павук, а не муха. Шість червінців бити за таку квартирку – – – і це ж прямо нудно. І звідки можуть бути такі скажені гроші в робочої людини?Словом – – – і от як обклали арендателя. І адреса вказали. Щоб на випадок чого хвіст могли накрутити отрутному арендателю.І, панотця – світла, чого було в той же день на цій вищевказаній вулиці! Черга. Огромадная, те – є, черга утворилася. Тиснява. Галас. Всі громадяни коштують і в руках газети держут. І пальцями в замітку тикають. – – – і Так це ж, – – – і говорять, – – – і громадяни, квартира! За шістдесят рублів цільна квартира. Так ми дуже слободно сто дамо у випадку коли чого. В одному місці у воріт бійка ледве не трапилася. Хотіли вуж кінну міліцію вимагати. Так у цей момент сам громадянин арендатель у вікні здався. І ручкою реверанс зробив. – – – і Розходися, – – – і кричить, – – – і робя! Не стій понапрасну. Сдадена квартиренка. – – – і За скільки сдадена те? – – – ізапитали в юрбі. – – – і За двісті сдадена. Попит дуже огромадный, не можна, братики, менше. – – – і За двісті! – – – іойкнула юрба. – – – і Так ми тобі дядько, дуже слободно триста б дали. Допусти тільки.Арендатель із явним жалем розвів руками й відійшов від вікна.Юрба понуро розходилася, помахуючи газетами