Короткий зміст Сіли Степанчиково і його мешканці Достоєвський Ф. М – Часть 1

Колишній гусар, сорокалітній полковник у відставці Єгор Ілліч Ростанев – власник багатого й упорядженого маєтку Степанчикова, де проживає разом з матір’ю, удовою генерала Крахоткина, незаміжньою сестрою, дочкою Сашенькой п’ятнадцяти років і сином Илюшей восьми років. Дружина Ростанева вмерла кілька років назад. Будинок наповнений нахлібниками, серед яких виділяється Фома Хомич Опискин, раніше колишнім блазнем «через шматок ;…; хліба» у Крахоткина, але сумевший цілком підкорити своєму впливу генеральшу і її свиту з «переспілих» дівиць завдяки читанню їм «спасенних книг», тлумаченню «християнських чеснот», снів, «майстерному» осуду ближніх, а також невтримному самовихвалянню. «Уособлення самолюбства самого безмежного», «загноившегося» через колишні приниження й « отрута, щовидавлює із себе заздрість і, при кожній зустрічі, при кожній чужій удачі», незначність Опискин знаходить у будинку Ростанева ідеальні умови для прояву своєї натури. Найдобріший, совісний, поступливий, схильний до самозвинувачення хазяїн Степанчикова за своїм характером не здатний затвердити власні достоїнство, незалежність і інтереси. Головне його прагнення – мир і «загальне щастя» у будинку; достаток навколишніх – глибока щиросердечна потреба, заради якої він готовий жертвувати майже всім. Переконаний у доброті й шляхетності людської природи, вона нескінченно виправдує навіть самі дурні, егоїстичні вчинки людей, не хоче вірити в злі задуми й спонукання. У підсумку полковник виявляється жертвою моральної тиранії свого нахлібника й самодурки матері, що звертаються з ним, як із провиненою дитиною. «Низька душа, вийшовши з – під гніта, сама гнітить». Ростанев же почитає обох нахаб людьми «вищих якостей» і піднесеної шляхетності. Тепер Фома з генеральшею хочуть примусити полковника до шлюбу з літньою, але дуже багатою дівчиною Тетяною Іванівною, запрошеної із цією метою погостювати в Степанчиково. Це добре простодушне створення всього лише іграшка в руках інтриганів. Зненацька вознесенная богатым спадщиною із принизливого про – зябания, вона «рушила» розумом. «Манія до амурних справ» робить її поводження смішний і дивним; будь – який пройдисвіт за допомогою дешевих «романічних» ефектів може затягти, обібрати й кинути неї. Жалуючи Тетяну Іванівну, Ростанев, однак, противиться планам збагачення своїх домашніх, тому що закохано в молоденьку гувернантку своїх дітей Настасью Євграфівну Ежевикину. Дівчина з бідної сім’ї, вона одержала виховання й утворення за рахунок полковника, раніше любившего її як дочка. Настя й сама сердечно прив’язана до батька Сашеньки й Илюши. Але обоє не зізнаються собі й один одному у своїй любові: Ростанев – через різницю у віці, Настя – через різницю в соціальному стані. Проте вже півроку їхня взаємна симпатія не секрет для спостерігачів, що зачули погрозу своєму пануванню. Справді, Настя, на відміну від старшого друга, відкрито обурюється тиранією й витівками Опискина і явно не потерпить подібного, ставши господаркою Степанчикова. Нахаби вимагають ганебного вигнання дівчини з будинку, прикриваючись безсовісною демагогією про «феноменальне сластолюбство» на ділі делікатного й цнотливого Ростанева й турботою про моральність Насті, що нібито погано впливає на дітей. Готовий на нескінченні поступки, у цьому питанні полковник проявляє деяку твердість: вирішує видати Настеньку заміж за свого двадцатидвухлетнего племінника Сергія Олександровича, що недавно окончили університет, і викликає його листом з Петербурга Юнак теж учився на засоби люблячого дядька, що тепер мріє про щасливе спільне життя в селі з обома своїми вихованцями. Приїхав у Степанчиково раннім липневим ранком петербуржець знаходить тут теперішній «божевільний будинок». Багатій хазяїн тріпотить перед злиденним нахлібником, боячись його «скривдити» своєю перевагою. Він потай зустрічається зі своїми ж кріпаками, що почули про намір «подарувати» їхньому деспотові Опискину. Вони в розпачі благають пана не давати їх в «образу». Той погоджується, дивуючись, чому Фома, що змушує селян учити французьку мову й астрономію, їм «так не милий». Сергій Олександрович, подібно дядькові, спочатку підозрює в Опискине «натуру незвичайну», але «озлоблену» обставинами й мріє «примирити його з людиною» повагою й добротою. Переодягшись, він іде в чайну, де зібралося все суспільство: генеральша з дочкою й нахлібницями, бедный парубків Обноскин з матір’ю, бідний родич Мизинчиков, Тетяна Іванівна, Настя й діти. Фоми ні, тому що; він