Герої й проблематика романтичної прози Гіркого – Горький Максим

Ранні романтичні добутки М. Горького різноманітні по жанрі: це розповіді, легенди, казки, поеми. Найбільш відомі його ранні розповіді – «Макар Чудра», «Баба Изергиль». У першому з них письменник за всіма законами романтичного напрямку малює образи гарних, сміливих і сильних людей. Опираючись на традицію російської літератури, М. Горький звертається до образів циганів, що стали символом волі й невтримних страстей

У добутку виникає романтичний конфлікт між почуттям любові й прагненням до волі. Дозволяється він загибеллю героїв, але ця загибель сприймається не як трагедія, а скоріше як торжество життя й волі

У розповіді «Баба Изергиль» оповідання також будується по романтичних канонах. Уже на самому початку виникає характерний мотив: героєві – оповідачеві говорять: «…старими народитеся ви, росіяни. Похмурі всі, як демони». А протистоїть йому мир романтичних героїв – гарних, сміливих, сильних людей: «Вони йшли, співали й сміялися».

У розповіді ставиться проблема етичної спрямованості романтичної особистості. Є романтичний герой, і є просто люди

Як складаються їхні взаємини? Інакше кажучи, ставиться традиційне питання: людина й середовище

Як і покладено романтичним героям, горьковские персонажі конфликтуют із середовищем. Це яскраво виявилося в образі сильного, гарного, вільного Ларры. Він відкрито порушив закон людського життя, протиставив себе людям і покараний вічною самітністю

Йому протилежний герой по ім’ю Данко. Розповідь про його діяння – алегоричний опис шляхи людей до кращого, справедливого життя, з мороку до світла. В образі Данко М. Горький втілив образ вождя народних мас. І образ цей виписаний по канонах романтичної традиції

Данко так само, як і Ларра, протистоїть середовищу, нею не зрозумілий. Стикнувшись із труднощами шляху, люди нарікають на провідного їх, обвинувачують його у своїх лихах, при цьому маса, як їй і покладено в добутку романтичному, наділена негативними характеристиками

«Данко дивився на ті, заради яких він поніс працю, і бачив, що вони – як звірі. Багато людей стояло довкола нього, але не було на особах їхньої шляхетності».

Данко – герой – одинак, він переконує людей силою своєї особистої самопожертви. М. Горький реалізує, упредметнює розповсюджену в російській мові метафору: вогонь серця, серцевий вогонь. Подвиг героя перероджує людей, вони спрямовуються вперед, до кращого майбутнього, до «моря сонячного світла й чистого повітря, промитого дощем».

Але від цього сам Данко не перестає бути одинаком, його смерті не зауважують, а «сміливе серце» з обережності, «боячись чогось», топчуть ногою й гасять

Горьковская легенда про Данко широко використовувалася в революційній пропаганді, образ героя був прикладом для наслідування, пізніше широко залучався офіційною комуністичною ідеологією, посилено впроваджувався у свідомість радянського молодого покоління

Однак у М. Горького всі не так просто й однозначно, як намагалися це представити наступні коментатори. Молодий письменник зумів відчути в образі героя – одинака й драматичну ноту незрозумілості й ворожості йому середовища, маси

У розповіді «Баба Изергиль» виразно відчувається властивий М. Горькому пафос учителювання. Ще виразніше це проповідництво в чисто горьковском жанрі – піснях («Пісня про Сокола», «Пісня про Буревісника»).

Сьогодні вони сприймаються скоріше як забавна сторінка історії літератури. Але на одну важливу для письменника в ранній період його творчості проблему, сформульовану в «Пісні про Сокола», мені б хотілося звернути увагу: мова йде про зіткнення героїчної особистості з миром щоденності, з обивательською свідомістю

Ця проблема в багатьох відносинах розвивалася М. Горьким і в його реалістичних розповідях раннього періоду. Одним з художніх відкриттів письменника стала тема людини дна, що опустилося, нерідко спившегося бурлаки, – у ті роки їх прийнято було називати босяками

М. Горький добре знав це середовище, проявляв до неї великий інтерес і широко відбив її у своїх добутках, заслуживши визначення «співак босякування».

У самій цій темі не було новизни, до неї зверталися багато письменників XIX століття. Новизна була в авторській позиції

Якщо бідняки викликали, насамперед, жаль як жертви несприятливих життєвих обставин, то в М. Горького всі інакше. Його босяки – це не стільки нещасні жертви, скільки бунтарі. Вони не стільки знедолені, скільки отвергающие.

М. Горький уже на початку письменницького шляху здивував своєю самобутністю. І він не може не цікавити сучасного читача