Повний зміст Риси з життя робітника Пантелея Грымзина Аверченко А. Т

Рівне десять років тому робітник Пантелей Грымзин одержав від свого

підлого мерзенного хазяїна кровожера поденну плату за 9 годин роботи – усього два з полтиною!!! "Ну, що я із цієї дрянью зроблю?.. – гірко подумав Пантелей, розглядаючи на долоні два срібних рублі й полтину міддю… – И жерти хочеться, і випити полювання, і підметки до чобіт потрібно підкинути, старі – одна, бач, діра… Эх, ти життя наша раскаторжная!!" Зайшов до знайомого шевця: той здер півтора рубля за пару підметок. – Є чи на тобі хрест – те? – саркастично довідався Пантелей.Хрест, на диво пограбованого Пантелея, виявився на своєму місці, під блузою, на волосатих грудях шевця. "Ну, от залишився в мене рупь – карбованець, – з подихом подумав Пантелей. – А що на нього зробиш? Эх!.." Пішов і купив на карбованець цей полфунта шинки, коробочку шпрот, булку французьку, полбутылки горілки, пляшку пива й десяток цигарок, – так розійшовся, що від всіх капіталів тільки чотири копійки й залишилося. І коли сів бідолаха Пантелей за свою вбогу вечерю – так йому важко зробилося, так кривдно, що ледве не заплакав. – За що ж, за що… – шепотіли його тремтячі губи. – Чому багатії й визискувачі п’ють шампанське, лікери, їдять рябчиків і ананаси, а я, крім простий очищеної, так консервів, так шинки – світла Божого не бачу… ПРО, якби тільки ми, робітничий клас, завоювали собі волю!.. Те – Те ми б пожили по – людськи!..Один раз, навесні 1920 року робітник Пантелей Грымзин одержав свою поденну плату за вівторок: усього 2700 рублів. "Що ж я с ними зроблю", – гірко подумав Пантелей, ворушачи на долоні різнобарвні папірці. – И підметки до чобіт потрібно підкинути, і жерти, і випити чого – небудь – смерть хочеться!" Зайшов Пантелей до шевця, сторгувався за дві тисячі триста й вийшов на вулицю із чотирма сиротливими сторублевками. Купив фунт напівбілого хліба, пляшку ситро, залишилося 14 карбованців… Прицінився до десятка цигарок, плюнув і відійшов. Удома нарізав хліба, відкоркував ситро, сів за стіл вечеряти… і так гірко йому зробилося, що ледве не заплакав. – Чому ж, – шепотіли його тремтячі губи, – чому багатіям всі, а нам нічого… Чому багатій їсть ніжну рожеву шинку, об’їдається шпротами й білими булками, заливає собі горло теперішньою горілкою, пінистим пивом, курить цигарки, а я, як пес який, повинен жувати черствий хліб і тягти нудотне пійло на сахарині!.. Чому одним всі, іншим – нічого?.. Эх, Пантелей, Пантелей… Здорового ти дурня зваляв, братик ти мій!…..