Астролог Ю. Андрухович

У нього палка потреба, шматочок неба піймати у фокус лінзи…

Бо він живе на горищі,

А там сутерени вищі:

У сутінках — мерехтіння

І сонце межує з тінню.

Він дивиться тільки вгору,

І небо лоскочуть вії,

Коли в полудневу пору

Від кухні смаженим віє.

Над містом літають птахи,

А поруч із ними «ахи»,

Коли роззявлять на площі

Голодні роти бідолахи.

Земля собі пілігримить,

Кружляє собі й кружляє,

А хтось нові пелерини

На осінь собі замовляє —

А він живе на горищі

(там зимно, там вітер свище),

Але насправді з горища

Небесна ковбаня ближча.

У нього маєтків немає —

Згори в декольте заглядає,

А в місті вічність минає

Не так, як він загадає.

І взявши голову в руки,

Він крикне собі з розпуки:

«Чого я марную роки?!

Візьму попід руку Юзьку,

Піду в пивничку на Руську,

Забуду святі мороки!

Забуду святі мороки…»