Вірш Пастернаку «Нікого не буде в будинку…» – Пастернак Б. Л

Борис Пастернак виріс у дивній родині, де все сприяло пробудженню тяги до творчості. Батько – відомий художник, академік живопису; мати – талановита піаністка. Додаванню віршів передувало захоплення музикою, що майбутній поет любив «найбільше на світі», а поруч із музикою жила живопис. У майстерні батька бували Врубель, Васнецов, Сєров, Ге й багато інших знаменитостей. Пастернак не став ні музикантом, ні художником, але живопис і музика органічно ввійшли в тканину його віршів, злилися воєдино. Твір Бориса Леонідовича незвичайні, фантазія поета захоплює нас у таємничий, іноді не зовсім зрозумілий з першого погляду мир

Один з моїх улюблених віршів «Нікого не буде в будинку». У цьому добутку знайшли відбиття обставини особистого життя поета: у тисяча дев’ятсот тридцять першому року Пастернак створює нову родину. Ця подія послужила відправний крапкою для лірики, що народжується тоді, поета. Вірш був написаний у тому ж році й увійшов у збірник із символічною назвою «Друге народження».

Часто вірші Пастернаку будуються так: поет один у кімнаті, відділений стінами від зовнішнього миру, але раптом стіни «зникають», починають «протягати», і відбувається як би возз’єднання поета (ліричного героя) і навколишньої його дійсності

«Нікого не буде в будинку» ставиться до одному з таких добутків. Його можна розділити на дві частини. Перша з них складається із чотирьох строф. Перед нами виникає небагато смутна картина: сутінки, тиша, ліричний герой, що сидить у вікна, мокрі грудки снігу, даху

Зимовий день у наскрізному прорізі

Незапнутих гардин…

Викликає почуття смутку, туги, зневіри й чомусь провини

Друга частина складається із двох останніх чотиривіршів. Картина змінюється самим несподіваним образом, і ця раптовість відчувається вже в перших рядках:

Але неждано по портьєрі

Пробіжить вторженья тремтіння…

Прихід ліричної героїні названа «вторженьем», її поява можна зрівняти лише з «майбутністю», з нею приходить мир, життя. А навколо все змінюється. «Бєлих мокрих грудок» тепер ні, а є сніжні пластівці, які тепер є єдиним цілим з нею. Її плаття навіть не назване платтям, а «чимсь білим», з тих матерій, з яких «пластівці шиють». Мені чомусь бачиться вона дуже схожої на Сніжну Корольову з казки Г. Х. Андерсена

Матеріал – пластівці, бавовна – робить героїню повітряної, недосяжної, відірваної від миру. Автор створює дивно гарну картину: у білому, створеному зі снігу плаття випливає вона, недоступна й улюблена. Таким чином, крізь звичайне буденне «просвічується» саме головне, найважливіше в житті. Інтонація вірша змінюється: смуток, туга поступаються місцем захопленості й замилуванню

Мені дуже подобається вірш Бориса Леонідовича Пастернаку «Нікого не буде в будинку». Воно вчить у великому бачити мале й навпаки, учить удивлятися в себе й у те, що нас оточується

Вся його творчість – це «тайность», «іносказання», у яких укладене прагнення зрозуміти: що ж таке наше життя