Гіпербола й гротеск у казці Михаилп Салтыкова’Щедріна «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив» – Салтиков – Щедрін Михайло

Творчість Салтыкова’Щедріна можна з повним правом назвати вищим досягненням соціальної сатири 1860 – 1880′х рр. Найближчим попередником Щедріна не без підстави прийнято вважати Н. В. Гоголя, що створило сатирико’філософську картину сучасного миру. Однак Салтыков’Щедрін ставить перед собою принципово інше творче завдання: викрити й знищити як явище. В. Г. Бєлінський, міркуючи про творчість Гоголя, визначав його гумор як «спокійний у своєму обуренні, добродушний у своєму лукавстві», порівнюючи з іншим «грізним і відкритим, жовчним, отрутним, нещадним». Ця друга характеристика глибоко розкриває сутність сатири Щедріна. Він забрав із сатири гоголівський ліризм, зробив більше явної й гротескної. Але від цього добутку не стали простіше й одноманітніше. Навпаки, у них повною мірою виявилося всеосяжне «головотяпство» російського суспільства XIX в.

«Казки для дітей неабиякого віку» створені в останні роки життя письменника (1883 – 1886 р.) і з’являються перед нами якимось підсумком роботи Салтыкова’Щедріна в Літературі. І по багатству художніх прийомів, і по ідейній значимості, і по розмаїтості відтворених соціальних типів ця книга повною мірою може вважатися художнім синтезом усього творчості письменника. Форма казки дала Щедріну можливість відкрито висловлюватися по хвилюючих його проблемах. Звертаючись до фольклору, письменник прагнув зберегти його жанрові й художні особливості, з їхньою допомогою привернути увагу читача до основної проблеми свого добутку. Казки Салтыкова’Щедріна по жанровій природі являють собою якийсь сплав двох різних жанрів фольклорної й авторської літератури: казки й байки. При написанні казок автор використовував гротеск, гіперболу, антитезу

Гротеск і гіпербола – основні художні прийоми, за допомогою яких автор створює казку « Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив». Головними героями є мужик і два генерали’ледаря. Два зовсім безпомічних генерали чудом потрапили на незаселений острів, причому потрапили туди прямо з постелі в нічних сорочках і з орденами на шиї. Генерали ледве не з’їдають один одного, тому що не можуть не тільки піймати рибу або дичину, але й зірвати плід з дерева. Щоб не пропасти з голоду, вони вирішують пошукати мужика. І він відразу найшовся: сидів під деревом і отлынивал від роботи. «Величезний мужичина» виявляється на всі руки майстром. Він і яблук з дерева дістав, і картопля із землі викопав, і сільце приготувало для рябчиків із власних волось, і вогонь добув, і провізії наготував. І що ж? Генералам дав по десятку яблук, а собі одне взяв – кисле. Навіть мотузку звив, щоб нею же його генерали до дерева прив’язали. Так ще готовий був «генералів порадувати за те, що вони його, тунеядца, дарували й мужицькою його працею не гидували».

Мужик і пуху лебедячого набрав, щоб доставити своїх генералів з комфортом. Скільки вони не лають мужика за дармоїдство, а мужик «все гребе так гребе, так годує генералів оселедцями». Гіпербола й гротеск проявляються у всьому оповіданні. І спритність мужика, і неуцтво генералів надзвичайно перебільшені. Умілий мужик варить суп у пригорщі. Дурні генерали не знають, що булки з борошна печуть. Голодний генерал проковтує орден свого приятеля. Безумовною гіперболою є й те, що мужик вибудував корабель і відвіз генералів прямо на Більшу Подъяческую.

Крайнє перебільшення окремих ситуацій дозволило письменникові перетворити смішну історію про дурних і нікчемних генералів у люте викриття існуючих у Росії порядків, які сприяють їхній появі й безтурботному існуванню. У казках Щедріна немає випадкових подробиць і зайвих слів, а герої розкриваються в діях і словах. Письменник звертає увагу на смішні сторони зображуваного. Досить згадати, що генерали були в нічних сорочках, а на шиях у них висіло по ордені

Своєрідність казок Щедріна ще й у тім, що в них реальне переплітається з фантастичним, тим самим створюючи комічний ефект. На казковому острові генерали знаходять відому реакційну газету «Московські відомості». Від незвичайного острова недалеко до Петербурга, до Великий Подъяческой. Казки ці – чудовий художній пам’ятник минулої епохи. Багато образів стали загальними, позначаючи соціальні явища росіянці й світової дійсності