Ніч… а човен — як срібний птах!.. Плужник
Ніч… а човен — як срібний птах!..
(Що слова, коли серце повне!)
…Не спіши, не лети по сяйних світах,
Мій малий ненадійний човне!
І над нами, й під нами горять світи…І внизу, і вгорі глибини…
О, який же прекрасний ти,
Світе єдиний!
Стан природи передано за допомогою персоніфікації «тремтить ріка», «ліс хилиться»:
Річний пісок слідок ноги твоєї
Річний пісок слідок ноги твоєї
І досі ще — для мене! — не заніс…
Тремтить ріка, і хилиться до неї
На тому березі ріденький ліс…
Не заблукають з хуторів лелеки, —
Хіба що вітер хмари нажене…
О, друже мій єдиний, а далекий,
Який тут спокій стереже мене!
Немов поклала ти мені на груди
Долоні теплі, і спинилось все:
І почуття, і спогади, і люди,
І мертвий лист, що хвилями несе…
Немов ласкаві вересневі феї
Спинили час, — і всесвіт не тече…
І навіть цей слідок ноги твоєї
Вже не хвилює серця і очей…
У наступній строфі автор використовує оксиморон для того, щоб підкреслити важливість близької людини в своєму житті, поєднуючи означення «великий» та «малий» щодо одного означуваного слова в межах одного контексту:
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий — такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів!
У своїх поетичних творах Є. Плужник підносить природу як головного вчителя в житті, як лікаря всіх душевних ран. Вірші пронизані високим, але не надривним, патріотичним пафосом.
