Повний зміст Калоша Зощенко М. М

Звичайно, втратити калошу в трамваї неважко.

Особливо, якщо збоку поднажмут так позад який – небудь архаровець (1) на задник наступить, – от вам і немає калоші.

Калошу втратити прямо дрібниці

З мене калошу зняли за дві секунди. Можна сказати, ойкнути не встиг.

У трамвай увійшов – обидві калоші стояли на місці. А вийшов із трамвая – дивлюся, одна калоша тут, на нозі, а інший немає. Чобіт – Тут. І носок, дивлюся, тут. І подштанники на місці. А калоші немає.

А за трамваєм, звичайно, не побіжиш.

Зняв іншу калошу, загорнув у газету й пішов так

Після роботи, думаю, пущуся в розшуки. Не пропадати ж товару! Де – небудь так розкопаю.

Після роботи пішов шукати. Перша справа – порадився з одним знайомим вагоноводам.

Той прямо от як мене обнадіяв.

– Скажи, – говорить, – спасибі, що в трамваї втратив. В іншому громадському місці не ручаюся, а в трамваї втратити – свята справа. Така в нас існує камера для загублених речей. Приходь і бери. Свята справа.

– Ну, – говорю, – спасибі. Прямо гора із плечей. Головне, калоша майже що новенька. Усього третій сезон ношу.

На інший день іду в камеру.

– Чи не можна, – говорю, – братики, калошу роздобути назад? У трамваї зняли.

– Можна, – говорять. – Яка калоша?

– Калоша, – говорю, – звичайна. Розмір – дванадцятий номер.

– У нас, – говорять, – дванадцятого номера, може, дванадцять тисяч. Розкажи прикмети.

– Прикмети, – говорю, – звичайно які: задник, звичайно, обтріпаний, усередині байки немає, зносилася байка.

– У нас, – говорять, – таких калош, може, більше тыщи. Немає чи спеціальних ознак?

– Спеціальні, – говорю, – ознаки є. Носок начебто б начисто відірваний, ледве тримається. І каблука, – говорю, – майже що немає Зносився каблук. А боку, – говорю, – ще нічого, поки що удержалися.

– Посидь, – говорять, – отут. Зараз подивимося.

Раптом виносять мою калошу.

Тобто жахливо зрадів. Прямо розчулився.

От, думаю, славно апарат працює. І які, думаю, ідейні люди, скільки турбот на себе прийняли через одну калошу.

Я їм говорю:

– Спасибі, – говорю, – друзі, по труну життя. Давайте скоріше її сюди. Зараз я надягну. Дякую вам.

– Немає, – говорять, – шановний товариш, не можемо дати. Ми, – говорять, – не знаємо, може, це не ви втратили.

– Так я ж, – говорю, – втратив. Можу дати слово честі. Вони говорять:

– Віримо й цілком співчуваємо, і дуже імовірно, що це ви втратили саме цю калошу. Але віддати не можемо. Принеси посвідчення, що ти, дійсно, втратив калошу. Пущай домоуправління завірить цей факт, і тоді без зайвої тяганини ми тобі видамо те, що законно втратив. Я говорю: – Братики, – говорю, – святі товариші, так у будинку не знають про цей факт. Може, вони не дадуть такого паперу. Вони відповідають: – Дадуть, – говорять, – це ихнее справа дати. На що вони у вас існують? Подивився я ще раз на калошу й вийшов. На інший день пішов до голови нашого будинку, говорю йому: – Давай папір. Калоша гине. – А вірно, – говорить, – втратив? Або закручуєш? Може, хочеш схопити зайвий предмет ширвжитку? – Їй – богу, – говорю, – втратив. Він говорить: – Звичайно, на слова я не можу покластися. От якщо б ти мені посвідчення дістав із трамвайного парку, що калошу втратив, – тоді б я тобі видав папір. А так не можу. Я говорю: – Так вони ж мене до вас посилають. Він говорить: – Ну тоді пиши мені заява. Я говорю: – А що там написати? Він говорить: – Пиши: цього числа пропала калоша. І так далі. Даю, мов, розписку про невиїзд надалі до з’ясування. Написав заяву. На інший день формене посвідчення одержав. Пішов із цим посвідченням у камеру. І там мені, уявіть собі, без турбот і без тяганини видають мою калошу. Тільки коли надяг калошу на ногу, відчув повне розчулення. От, думаю, люди працюють! Так у якому – небудь іншому місці хіба стали б возитися з моєю калошею стільки часу? Так викинули б її – тільки й делов. А отут тиждень не клопотав, видають назад. Одне прикро, за цей тиждень під час турбот першу калошу втратив. Увесь час носив її під пахвою в пакеті й не пам’ятаю, у якому місці її залишив. Головне, що не в трамваї. Це пропаща справа, що не в трамваї. Ну, де неї шукати? Але зате інша калоша в мене. Я її на комод поставив. Інший раз стане нудно, глянеш на калошу, і якось легко й необразливо на душі стає. От, думаю, славно канцелярія працює! Збережу цю калошу на пам’ять. Пущай нащадки любуються. 1926 (1) Архаровець (простий.) – бешкетник, бешкетник. Джерело: "Вибране в 2 – х томах", М.: "Худий. літ.", 1978 г.