Короткий зміст “Ходіння за три моря” Нікітіна по главах

В 1458 р. приблизно купець Панас Нікітін відправляється з рідної Твері в Ширванскую землю (на території теперішнього Азербайджану). У нього із собою шляхові грамоти від великого князя тверского Михайла Борисовича й від архієпископа Тверского Геннадія. З ним ще купці – усього йдуть на двох судах. Рухаються по Волзі, мимо Клязьминского монастиря, проходять Углич і добираються до Костроми, що перебувала у володіннях Івана III. Його намісник пропускає Панаса далі. Василь Панин, посол великого князя в Ширване, до якого Панас хотів приєднатися, уже пройшов долілиць по Волзі

Нікітін чекає два тижні Хасан – Бека – посла ширваншаха татарського. Їде він із кречетами «від великого князя Івана, і кречетов у нього було дев’яносто». Разом з послом вони рухаються далі. У шляху Панас робить записи про своє ходіння за три моря: «перше море Дербентское (Каспійське), дар’я Хвалисская; друге море – Індійське, дар’я Гундустанская; третє море Чорне, дар’я Стамбульська» (дар’я no – перс

– море). Казань пройшли без перешкод. Орду, Відісланий, Сарай і Берензань пройшли благополучно.

Купців попереджають, що караван підстерігають татари. Хасан – Бек дає подарунки інформаторам, щоб вони провели їхній безпечним шляхом. Невірні подарунки взяли, однак звістка про їхнє наближення подали

Татари наздогнали їх у Богуне (на обмілині в устя Волги). У перестрілці були вбиті по обидва боки. Менше судно, на якому була й поклажа Панаса, розграбовано. Велике судно дійшло до моря й сіло на мілину. І його теж розграбували й чотирьох росіян взяли вплен.

Інших відпустили «голими головами в море». І вони пішли, заплакавши… Коли подорожани вийшли на берег, і отут їх взяли в полон. У Дербенті Панас просить допомоги у Василя Панина, що благополучно дійшов до Каспію, і Хасан – Бека, щоб заступилися за людей, захоплених у полон, і повернули товари

Після довгих турбот людей відпускають, а більше нічого не повертають. Уважалося, то, що прийшло з моря, – власність власника узбережжя. І розійшлися вони хто куди. Інші залишилися в Шемахе, інші пішли працювати в Баку. Панас же самостійно йде в Дербент, потім у Баку, «де вогонь горить невгасимий», з Баку за море – Вченокур.

Тут він живе півроку, місяць у Сарі, місяць в Амале, про Рею він говорить, що тут убили нащадків Мухаммеда, від прокльону якого сімдесят міст зруйнувалися. У Кашане він живе місяць, місяць у Їзді, де «домашню худобу годують фініками». Багато міст він не називає, тому як «багато ще міст більших». Морем добирається до Ормуза на острові, де «море наступає на нього всякий день по двох разу» (уперше бачить припливи й відливи), а сонячний жар може людини спалити. Через місяць він, «після Великодня в день Радуницы», направляється на таве (індійське судно без верхньої палуби) «з конями за море Індійське».

Доходять до Комбея, «де народиться фарба й лак» (основні продукти експорту, крім пряностей і тканин), а потім ідуть до Чаула. У Панаса до всього, що стосується торгівлі, жвавий інтерес. Він вивчає стан ринку й досадує, що збрехали йому: «говорили, що багато нашого товару, а для нашої землі немає нічого: усе товар білий для бесерменской землі, перець, так фарба».

Панас привіз жеребця «в Індійську землю», за який заплатив сто рублів. У Джуннаре хан відбирає в Панаса жеребця, довідавшись, що купець не мусульманин, а русин. Хан обіцяє повернути жеребця й ще дати тисячу золотих на додачу, якщо Панас перейде в мусульманську віру. І строк призначив: чотири дні на Спасів день, на Успенський пост

Але напередодні Спасова дня приїхав скарбник Мухамед, хорасанец (особистість його дотепер не встановлена). Він заступився за російського купця. Нікітіну повернули жеребця. Нікітін уважає, що «трапилося Господне чудо на Спасів день», «Господь Бог зглянувся… не залишив мене, грішного, милістю своєї».

У Бидаре він знову цікавиться товаром – «на торгу продають коней, камку (тканина), шовк і всякий інший товар так рабів чорних, а іншого товару отут немає. Товар всі гундустанский, а їстівного тільки овочі, а для Російської землі товару отут ні»… Жваво описує Нікітін вдачі, звичаї народів, що живуть в Індії. «І отут Індійська країна, і прості люди ходять нагие, а голова не покритий, а груди голи, а волосся в одну косу заплетені, і всі ходять брюхаты, а діти народяться щороку, а дітей у них багато. Із простого народу чоловіка, і жінки всі нагие так всі чорні. Куди я не йду, за мною людей багато – дивуються білій людині». Все доступно допитливості російського мандрівника: і сільське господарство, і стан армії, і спосіб ведення війни: «Бій ведуть усе більше на слонах, самі в збруї й коні

Слонам до голови й бивнів прив’язують більші куті мечі… так облачають слонів у збрую булатні, так на слонах зроблені башточки, і в тих башточках по дванадцяти людин у збруї, так усе з пушками, так зі стрілами». Особливо цікавлять Панаса питання віри. Він змовляється з індусами піти в Пару – Ват – «те їхній Єрусалим, те ж, що для бесермен Мекка». Він дивується, що в Індії сімдесят чотири віри, «а різних вір люди один з одним не п’ють, не їдять, не женяться…

». Панас горює, що збився з російського церковного календаря, священні книги пропали при розгарбуванні корабля. «Свят християнських – ні Великодня, ні Різдва Христова – не дотримую, по середовищах і п’ятницям не пощуся. І живучи серед іновірних, я молю Бога, нехай він збереже мене…» Він читає зоряне небо, щоб визначити день Великодня. На «п’ятий Великдень» Панас вирішує вертатися на Русь

И знову він записує те, що бачив на власні очі, а також відомості про різні порти й торги від Єгипту до Далекого Сходу, отримані від знаючих людей. Відзначає, де «народиться шовк», де «народяться алмази», попереджає майбутніх мандрівників, де і які їх чекають труднощів, описує війни між сусідніми народами… Скитаясь по містах ще півроку, Панас добирається до порту – міста Дабхола. За два золотых він відправляється до Ормуза на кораблі через Ефіопію

Удалося поладити з ефіопами, і судно не ограбували. З Ормуза Панас посуху йде до Чорного моря й добирається до Трабзона. На кораблі він домовляється за золотий дійти до Кафи (Крим). Прийнявши за шпигуна, його грабує начальник охорони міста

Осінь, непогода й вітри утрудняють перехід моря. «Море перейшли, так заніс нас вітер до самої Балаклави. І звідти пішли в Гурзуф, і стояли ми отут п’ять днів. Божиею милістю прийшов я в Кафу за дев’ять днів до Філіппова поста. Бог творець!

Милостию Божией пройшов я три моря. Інше Бог знає, Бог заступник відає. Амінь!»