Повний зміст Мирне житіє Куприн А. І – Часть 1
Зрушивши на ніс стародавні більші окуляри в срібній оправі, нахиливши набік голову, настовбурчивши голені губи й багатозначно рухаючи нагору й долілиць кошлатими, сердитими старечими бровами, Іван Вианорыч Насєдкін писав лист піклувальникові навчального округу. Почерк у нього був круглий, без натисків, гарн і байдужий, – такий, якої пишуть військові писарі. Букви зчіплювалися одна з іншої в слова, точно правильні ланки ланцюжків різної довжини."Як людина, що ніколи близько стояла до великого, відповідальному перед престолом і батьківщиною справі виховання й утворення російського юнацтва й беспорочно прослуживший на сем, можна сміло виразитися священному поприщі 35 років, я, хоча й не відкриваю свого теперішнього ім’я, підписуючись лише скромною назвою "Розсудливий", але вважаю моральним своїм боргом довести до відома Вашого превосходительства про одному з доглядачів численних навчальних закладів, довірених Вашому мудрому і глубокоопытному піклуванню. Я говорю про штатного доглядача Вырвинского четырехклассного міського училища, колезькому асессоре Опимахове, причому почтительнейше насмілююся задати собі питання: чи сумісним з високим покликанням педагога й з довірою, надаваною йому начальством і суспільством, є поводження особи, що проживає безсоромно, у явній для всього міста й противної існуючим законам любовного зв’язку з особою жіновий статі, що значиться, по посвідка на проживання, дівицею, що до того ж у місті нікому не відома, не відвідує храмів божиих, і точно знущаючись із християнських почуттів публіки, ходить по вулиці із цигарками й з короткими, як би в диякона, волоссями? По – друге…"Поставивши акуратну двокрапку, Іван Вианорыч дбайливо поклав перо на край кришталевої чорнильниці й відкинувся на спинку стільця. Ока його, ласкаво дивлячись поверх окулярів, переходили від вікон з тюлевими фіранками до кутового образа, мирно освітленому рожевою лампадкою, звідти на стареньку, куплену з нагоди, але міцні меблі зеленого репсу, потім на блискучий восковим глянцем піл і на волохатий, зшитий зі строкатих шматочків килим, роботи самого Івана Вианорыча. Скільки вуж раз траплялося з Насєдкіним, що раптово, серед ділової розмови, або опам’ятавшись від замисленості, або відірвавшись від листа, він випробовував тиху оновлену радість. Начебто б він на якийсь час зовсім забув, а отут раптом взяв та й згадав, – про свою чесну, всіма шановну, світлу, охайну старість, про власний будиночок із флігелем для мешканців, збитий тридцятьома п’ятьома роками лютої економії, про вислужену повну пенсію, про кругленькі п’ять тисяч, віддані у вірні руки, під другу заставну, і про інші п’ять тисяч, що лежать поки що в банку, – нарешті, про всі ті зручності й баловства, які він міг би собі дозволити, але ніколи не дозволить із розсудливості. І тепер, знову знайшовши в собі ці щасливі думки, старий мрійливо й добродушно посміхався голеним, зморшкуватим, що начинали западати ротом.У кабинетике пахнуло геранями, м’ятним палінням і мало – мало нафталіном. На правому вікні висіла клітка з канаркою. Коли Іван Вианорыч спрямував на неї затуманений, що бачить і незрячий погляд, пташка метушливо застрибала по жердинках, стукаючи лапками. Насєдкін ніжно й протяжно свиснув. Канарка завертіла гарненької хохлатой голівкою, нахиляючи її долілиць і набік, і пискнула питально: – Пи – и? – Ах ти… пискунья! – сказав лукаво Іван Вианорыч і, зітхнувши, знову узявся за перо."По – друге, – писав він, тихенько шепотячи слова, – той же Опимахов дозволяє собі зневажати положеннями деяких циркулярів Міністерства Народної Освіти й інших урядових вказівок, спонукуючи й сам перший подаючи приклад підвідомчим йому молодим учителям, нібито до розширення програми (sic!), а насправді – до порушення в довірливих розумах юнаків мінливих і згубних ідей, що хиляться до руйнування добрих вдач, до порушення політичних страстей, до повалення авторитету влади й, по суті, до самого гнилого й вульгарного соціалізму. Так, вищезгаданий колезький асессор Мирон Степанович Опимахов знаходить потрібним читати учням _лекції_ (це слово Насєдкін двічі густо підкреслив, уїдливо скрививши рот набік) про походження людини від мікроскопічного молюска, а вчитель географії Сидорчук, невідомо для чого, повідомляє їм свої перекручені особистим неуцтвом пізнання про статистика й політичну економію. Після цього не дивно, що просвіща_ подібними _відмінними_ педагогами учні четырехклассного міського Вырвинского училища _відрізняються_ буйною вдачею й
розбещеними діями. Так, напр., днями в о. Михайла Трабукина, протоієрея місцевого собору, всіма шанованого пастиря, людини більш ніж святого життя, були каменями вибиті 2 стекла в оранжереї. При зустрічі зі старшими, поважними в місті особами, що навіть мали високу честь належати 35 років до навчального відомства, не знімають головних уборів, а, навпаки, дивлячись в очі, нагло сміються, і багато чого, дуже багато чого іншого, що готово докладно описати Вашому превосходительству (N_3: так само як і про вдачі, що процвітають і в інших навчальних закладах), якщо піде милостива відповідь на цей лист у місцеву поштову відділення, до запитання, пред’явникові кред. бив. х – карбованцевого достоїнства за N_070911.Маю честь бути Вашого превосходительства всепокорнейшим слугою.Розсудливий".Насєдкін поставив останню крапку й сказав уголос: – Так – Те – З, пан Опимахов!Він устав, хотів було довго й солодко потягнутися утомленим тілом, але згадав, що в пост гріх це робити, і стримався. Швидко потерши рукою об руку, точно при умыванье, він знову присів до стола й розгорнув стару записну книжку з побурілими від частого вживання нижніми кінцями сторінок. Слідом за записами крохмальної білизни, адресами й днями іменин, за графами приходу й витрати йшли замітки для пам’яті, написані швидко, зі скороченнями в словах, але всі тим же прекрасним писарським почерком."Кузяев натякав, що в міського скарбника розтрата. Перевірити й сообщ. у казенну пал. N. Говорять, Куз. листується в якусь газету!! Довідатися"."Священик с. Б.Мірошники, Златодеев (о. Никодим), на святки впився. Танцював і втратив хрест. Довести до свед. Його преосв. _Виконано. Викликаний для объясн. 21 февр._"."Не забути про Серг. Платоныче. З нянькою"."Учитель Опимахов. Співжиття. Лекції та ін. Сидорчук. Неповага. Попеч. уч. округу".Дійшовши до цієї замітки, Іван Вианорыч вмочив перо й приписав збоку: "Повідомлений".У цю книжку були занесені всі скандали, всі любовні інтрижки, всі плітки й слухи маленькі, сонні, міщанського містечка; тут коротко згадувалося про панах і про прислугу, про чиновників, про купців, офіцерів і священиків, про злочини по службі, про те, хто за ким доглядає (із приблизною вказівкою годин побачень), про необережні слова, сказаних у клубі, про пияцтво, картковій грі, нарешті навіть про вартість спідниць у тих дам, чоловіки або коханці яких жили вище засобів.Іван Вианорыч швидко пробігав очами ці замітки, схоплюючи їхній знайомий зміст по одному слову, іноді по якому – небудь таємничому гачку, поставленому збоку. – До всіх доберемося, до всіх, мої миленькі, – кривлячи губи, шепотів він уголос, по старечій звичці. – Семінарист Элладов… Ви, мабуть, почекайте, пан ліберальний семінарист. Бійка в Харченко, Штурмер пересмикнув… Ну, це ще рано. Але ви не турбуйтеся, прийде й ваша черга. Для всіх прийде правосуддя, для все – ех!.. Ви думаєте як: нашкодив і в кущі? Не – Ет, дорогоцінні, є над вашими неподобствами зіркі очі, вони, брат, усі бачать… Землемерша… Ага! Це саме. Подаруйте – Ка на світло божий, прекрасна, але легковажна землемерша.На верху сторінки стояли два рядки:"Землемерша (Зоя Никит.) і шт. – кап. Беренгович. Землемір – матрац. Краще повідомити капитанше".Іван Вианорыч присунувся ближче до стола, поправив окуляри, квапливо загорнув свій ватяний халатик з жовтими розлученнями й виді знаків питання й прийнявся за новий лист. Він писав прямо начисто, майже не обмірковуючи фраз. Від довгої практики в нього виробився особливий стиль анонімних листів або, вірніше, кілька різних стилів, тому що звертання до керівних осіб вимагало одних зворотів мовлення, до обманутих чоловіків – інших, на купців діяв склад високий і витиеватый, а духовним особам були необхідні цитати зі створінь батьків церкви."Милостива Государиня, Мадам Беренгович!Не маючи відмінного задоволення знати Вас близько, боюся, що порахуєте мій лист до Вас за неуцтво. Але борг порядності й людинолюбства велить мені скоріше порушити правила пристойності, ніж мовчати про те, що стало вже давно сміховинною казкою міста, але про що Ви, як і всяка обманута жертва, довідаєтеся – на жаль! – остання. Так, нещасна! Чоловік твого, невартий свого високого звання захисника Батьківщини, обманює тебе самим нахабним і безсердечним образом з тої, котру ти відігріла на своїх грудях, подібно селянинові у відомій байці великого Крилова!!!Раджу Вам довідатися стороною, коли саме збереться в повіт якийсь добре знайомий вам землемір, і в той же вечір, так годин біля 9 – ти, нанесіть чарівній Зої візит, чим, звичайно, д