Від’їзд князя Андрія на війну (Аналіз роману Толстого «Війна й мир») – Толстої Лев

Князь Андрій – один з головних героїв роману «Війна й мир», на прикладі якого автор показує нам життя й шукання передової частини дворянства першої половини XIX століття. Відношення Толстого до свого героя дуже складне: поряд з багатьма позитивними якостями в князі Андрію є щось таке, що змушує читача задуматися про його подальшу долю. Сцена від’їзду князя на війну 1805 року підтверджує це.

По – перше, князь Андрій іде воювати не тому, що вважає Наполеона «антихристом», як озиваються про нього в салоні Ганни Павлівни Шерер, а через те, що йому набридло світське суспільство, набридла дружина, він шукає нових відчуттів, він мріє про славу, тобто він іде воювати не по своїх переконаннях. По – друге, все його поводження в Лисих Горах, маєтку його батька, куди він привіз дружину, що очікує появи на світло дитини, свідчить про його складний і багато в чому суперечливому характері. Незважаючи на те, що йому теж нелегко попрощатися із близькими, він ретельно приховує свої почуття: «Особа князя Андрія бути задумливо й ніжно…Чи страшно йому було йти на війну, чи смутно кинути дружину, – може бути, і те й інше, тільки, видимо, не бажаючи, щоб його бачили в такому положенні, услыхав кроки в сінях, він квапливо визволив руки, зупинився в стола, начебто погоджував чохол скриньки, і прийняв своє повсякчасне спокійне й непроникне вираження». Бути може, якби князь Андрій зміг бути більше відкритою людиною, не таким стриманим, якби він виявив небагато ніжності до дружини, він би не мучився б згодом каяттями совісті. Але навіть із сестрою, князівною Марьей, він не ділиться своїми таємними переживаннями. Князівна Марья при прощанні просить брата звернутися до християнських завітів: призиває бути більше поблажливим до дружини: «Ти подумай, яке їй, бедняжке, після життя, до якої вона звикла, розстатися із чоловіком і залишитися однієї в селі й у її положенні? Це дуже важко». Але князь Андрій не хоче навіть уявити собі положення своєї дружини, при тім, що дуже добре знає важкий характер батька, у якого в маєтку залишає дружину: «Знай одне, Маша, я ні в чому не можу дорікнути, не дорікав і ніколи не дорікну мою дружину, і сам ні в чому себе не можу дорікнути у відношенні до неї; і це завжди так буде, у яких би я не був обставинах». Але він помиляється, дуже незабаром він дорікне себе, що був недостатньо уважний до маленької княгині, що він глузував з її страху вмерти родами, що, зрештою, він практично кинув неї, тому що йому набридло сімейне життя

Глибоко поважаючи свою сестру, князь Андрій проте злегка жартує над нею, особливо коли мова заходить про батька: «…Тобі, я думаю, важко іноді буває від характеру батька? … Він і завжди був крутий, а тепер важкий стає, я думаю». І, відповідаючи на його питання, князівна Марья, чудово розумна й добра дівчина, дає ключ до розуміння образа князя Андрія: «Ти всім гарний, Andre, але в тебе є якась гордість думки, і це великий гріх». Князівна Марья розуміє брата, може бути, краще, ніж він сам, і бачить у ньому гординю, невміння прощати ні собі, ні іншим, зарозумілість і прямолінійність. Сама ж князівна Марья живе по християнських заповідях і намагається прилучити до цьому й своїх близьких. Їй дійсно буває важко від самодурства батька, але вона не може дозволити собі обговорювати й засуджувати його, неї обтяжує присутність компаньйонки, але вона знаходить у собі сили жалувати її. На відміну від брата, вона вміє прощати. Вона просить князя Андрія надягти на шию образок, що надягали на себе всі предки Болконских, незважаючи на те, що князь Андрій не вірить у Бога. У цей момент «з більших очей її світилися промені доброго й боязкого світла. Очі ці висвітлювали всю хворобливу, худу особу й робили його прекрасним». Внутрішня краса душі князівни Марьи виражається в її очах. Сам князь Андрій одночасно й торкнуть її проханням, і глузливий, але підкоряється їй. Розмова із сестрою благотворно впливає на князя: «Прекрасні очі його світилися розумним і добрим, незвичним блиском».

Як підтвердження слів і думок князя Андрія, іде опис маленької княгині: вона так ужилася у світське суспільство, що й у Лисих Горах, перед від’їздом чоловіка на війну, вона веде ті ж бесіди, що й у Петербурзі: «Вона говорила, начебто після довгої помірності їй хотілося винагородити загублений час… Точно ту ж фразу про графин Зубової й той же сміх уже раз п’ять чув при сторонніх князь Андрій від своєї дружини». Князівна Марья все прощає маленькій княгині, а старий князь Болконский прекрасно розуміє всі думки й почуття сина із приводу дружини, розуміє без слів

У сцені прощання князя Андрія з батьком вражає їхнє взаєморозуміння, єдність думок, їх глибоке інтелектуальне життя. Навіть нічого не запитуючи про сімейне життя князя Андрія, старий князь все розуміє: «Він схопив його за руку своею костлявою маленькою кистю; потряс її, глянув прямо в особу сина своїми швидкими очами, які, як здавалося, наскрізь бачили людини, і знову засміявся своїм холодним сміхом. Син зітхнув, визнаючись цим подихом у тім, що батько зрозумів його». Андрій просить батька, щоб, якщо він загине на війні, а в нього народиться син, не віддавати його на виховання дружині, а залишити жити в Болконских. Старий князь розуміє, що його син не хоче, щоб дитина виховувалася в лицемірній, брехливій і порожній атмосфері світського суспільства. Він обіцяє все виконати. У свою чергу, він уважає боргом дати свої наставляння синові, як поводитися на війні, хоча прекрасно знає, що князь Андрій завжди буде гідним фамільної честі: «Помни одне, князь Андрій: коли тебе вб’ють, мені, старому, боляче буде… А коли довідаюся, що ти повівся не як син Миколи Болконского, мені буде… соромно!» Старий переживає від’їзд сина дуже важко, але в силу свого характеру не показує цього й гніваються: «Швидкі очі старого прямо були спрямовані в очі сина. Щось здригнулося в нижній частині особи старого князя

– Попрощалися…ступай! – раптом сказав він. – Ступай! – закричав він сердитим і голосним голосом».

Прощання із дружиною пройшло швидше: «Ну, – сказав він, звернувшись до дружини, і це «ну» звучало холодною глузуванням, начебто він говорив: «Тепер проробляйте ви ваші штуки». Маленька княгиня зомліває, Андрій, поцілувавши сестру й залишивши на її піклування дружину, їде, а з кабінету старого князя «чутні були… часто повторювані сердиті звуки старечого сякання».

Епізод від’їзду князя Андрія на війну дуже багато чого розкриває нам у його характері, дає їжу для міркувань над його подальшою долею, викликає в читача замилування його силоміць волі, розумом, шляхетністю, достоїнством, і в той же час показує причини подальших страждань і невдач Андрія, які криються в нього непомірній гордині