«Призначені їм благі пориви» (оповідання А. П. Чехова)

 
 

Свій твір я назвав словами поета М. Некрасова. Мені здається, що вони точно виражають те, що я хочу сказати із приводу оповідань А. Чехова. Максим Горький боровся у своїх добутках з «інтелігентами», які нічого не залишили після себе на землі, крім сміття. Антон Павлович Чехов теж б’є тривогу у своїх оповіданнях, показуючи як люди, покликані вести за собою народ, перетворюються в обивателів, деградують під впливом середовища, у яке попадають. Найдужчим у цьому ряді, на мій погляд, є оповідання «Іонич» (1898). Сюжет оповідання простий: молода, розумна людина попадає в сіре, затхле містечко С. Багато працює, живе пустельником, нехтує обивателя, з яким не про що говорити. Інтереси жителів міста незначні: вино, карти, нажива, плітки. Проходить час, Дмитро Старцев опускається і стає таким же. Здавалося б, ну що отут особливого? Навколо бачиш це на кожному кроці. Час змінює людей. Але правда, так талановито показана Чеховим, відкриває на багато чого очі. Якщо людині дано більше, ніж іншим, а вона сама себе утопила у щоденності і стала схожою на обивателя, то це духовна смерть. Нічого більше в житті не залишається, як їсти, пити, збирати гроші невідомо навіщо, бути «живим трупом».

Накопичення Руйнує особистість, якщо немає внутрішньої протиотрути, якщо немає великої життєвої сили, мети життя. Старцев мало пручався, кохання його до Туркіної теж було дрібнувате, вже тоді він у розумі підраховував гроші, які одержить, якщо одружиться на ній. Мужики і лікарня вже не цікавлять Старцева, він розгубив всі свої ідеали, вульгарність захлиснула його. Герой ненавидить і нехтує життя навколишніх його обивателів, але це не заважає йому в остаточному підсумку і самому помножити їхнє число. Вся історія перетворення молодого доктора Дмитра Старцева в запливаючого жиром користолюбця, якого всі кличуть тепер тільки Іоничем, займає у Чехова менше двадцяти сторінок. Але яких! Змолоду майже усі мають ідеали, бажання принести користь суспільству, у зрілості у багатьох простежується прагнення до ситості, до благополуччя, до почестей і «теплим» місцям. Усі прикриваються пишними фразами про борг, честь, користь, але всередині у кожного, як бацила, сидить, сховавшись, все той же «Іонич». Чехов своїм оповіданням попереджає: «Не піддавайтеся згубному впливу середовища, не віддавайте своїх ідеалів, бережіть у собі людину». Та ж тема вульгарності і користі звучить в оповіданні «Аґрус». В «Аґрусі» символом виродливого життя, підпорядкованої вузької, безглуздої мети, стає бажання героя придбати маєток, де б рос свій аґрус. Все життя він збирав, у всьому собі відмовляв, його життя було просто жалюгідним. Він міг принижуватися через кожну копійку, але от, нарешті, мрія його здійснилася – він їв свої, у його садибі зібрані ягоди, він був щасливий. Правда, вони гіркі. Але свої! Так хіба це щастя? Хіба для цього живе людина?

А. Чехов дає виразні портретні характеристики тому і іншому персонажу – постарів, розжирів. Абсолютно тваринне життя, позбавлене змісту. Чехов обурюється і протестує проти такого способу життя. Просто бути ситим і щасливим – цього людині мало. Повинна ж бути якась вища мета. Чехов кожним своїм добутком говорить: «Ні, більше жити так неможливо». В оповіданнях «Вчитель словесності», «Стрибуха», «Людина у футлярі» звучить смутна нота образи за людину, образи за її нікчемність, приземленість і небажання змінити життя. Л. М. Толстой високо оцінив оповідання «Вчитель словесності». Короткий сюжет: вчитель Нікітін живе в невеликому місті, працює у гімназії. Він освічений, розумний, начебто б щасливий, одружений на коханій жінці. Здавалося б, у його житті все добре. Але вульгарність міста, вульгарність безликої жінки з її горщиками, вульгарність колег у гімназії душать Нікітіна. Вчитель географії Іполит Іполітич обмежений, говорить тільки те, що всім давно відомо, «що Волга впадає у Каспійське море, а коні їдять овес». Він тупий, нудний, персоніфікує собою багатьох такого ж роду вчителів. Дружина Нікітіна, Манюся, розвела глечики і горшики зі сметаною, оточила його вульгарністю з усіх боків у своєму маленькому затишному світі, у якому так спокійно і солодко живеться Нікітіну.

Робота у гімназії теж здається одноманітною і стомлюючою. Нікітін, боячись збожеволіти, вирішує бігти із цього міста, від дружини, від вульгарності, але можна впевнено сказати, що все це тільки порив, хвилинний спалах. Він залишиться і поступово стане іншим. Чехов вустами Нікітіна викликує: «Немає нічого страшніше, образливіше вульгарності!». І знову звучить та ж тема. Адже є інший світ! Світ, де люди творять, страждають, помиляються, створюють, складають, мучаться… Але вони живуть на повну силу, а не животіють. Тільки там є життя, де є велика мета, де у роботі люди знаходять задоволення, де людина живе не для себе, а для людей. Мені дуже близький Чехов, і я ціную його вище інших класиків. І мені, слідом за Чеховим, хотілося б повторити його слова: «Якби кожна людина зробила на землі все, що могла, як прекрасна була б наша земля!». Адже так просто! Отчого ж ми цього ніяк не зрозуміємо?

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы