Лики «страшного миру» у поезії Блоку – Блок Олександр

Образ «страшного миру» виникає в лірику Олександра Блоку в роки першої російської революції, коли поет починає критично ставитися до філософського й эстетической концепції символізму. Його вже не влаштовують колишні ідеали, але, відчуваючи себе в тупику, Блок мучається від свідомості недосконалості й дисгармонії миру, не знаючи, що цьому протиставити. Катастрофічність миру приймає реальне, земне втілення: це життя великого міста, що представляється Блоку осередком гріха. У циклі «Місто», що поєднує вірші 1904 – 1908 років, розвиваються традиції гоголівського «Невського проспекту» і образа Петербурга Достоєвського: у віршах з’являються герої міського «дна», блудниці, п’яниці, робітники. У цьому місті домінує сірий колір:

Місто в червоні межі

Мертвий лик свій звернув,

Сіро – кам’яне тіло

Кров’ю сонця облив…

Ще прекрасно сіре небо,

Ще безнадійна сіра далечінь…

На сірі камені лягала дрімота – Місто придушує своєю байдужістю, його жителі – «сірі виденья мокрої нудьги», по вечорах «сірі перехожі ретельно проносили вантаж вечірніх пліток, втомлених стертих осіб» («Повість»). Особливо загострені соціальні контрасти, і домінуючому сірому кольору протипоставлений червоний – колір тривоги, колір крові, а потім і революції. Ще один колір символічного значення – жовтий, мертвотний, колір лиха й хвороби. І в цій символіці квітів особливо чіткий контраст убогості й багатства, соціальні протиріччя, що виливаються в людські трагедії. Про це – у віршах «Фабрика», «Ситі», циклі «Танцю смерті». Фабрика з’являється страшним чудовиськом, уособленням якоїсь темної сили, що змушує народ «зігнути змучені спини». Цей страшний образ – «недвижний хтось, чорний хтось» – ворожий як народу, обманутому й осміяному, так і ліричному героєві Блоку. Такий же соціальний контраст у вірші «Ситі». Паразитичне існування вибраних закінчилося, і це викликає в них бурю обурення: Адже перекинуте корито, Стривожений їхній прогнилий хлів!

Тепер їм випав убогий жереб:

Їхній будинок коштує неосвітлений,

И палять їм слух благання про хліб

И червоний сміх чужих прапорів!

Протест проти бездуховності, міщанства звучить і в протиставленні «ситим» дітей – символу майбутнього, щиросердечної чистоти й віри. Але діти в цьому суспільстві найчастіше нещасні. Прикладом цього можуть служити такі вірші, як «Повість» і «З газет», «Плаче дитина». Мати – Самогубець, що залишив дітей «добрій людині, товстій сусідці», не пояснює причин свого вчинку, але вірш робить сильне враження наївністю нічого не розуміючих дітей і приреченістю, що розуміє автор («З газет»). В іншому випадку також незрозумілі причини самогубства героїні, багато недосказанности, таємничості («Повість»), але головне – та ж трагедія малої дитини, що остались сиротою в цьому ворожому й жорстокому світі

Що в майбутньому? Вибух соціальних потрясінь, про яке говориться, наприклад, у вірші «Мітинг». Герой – пропагандист, упевнений у своїй правоті, він поки не зрозумілий юрбою. Він «сірий, як нічні зводи», у нього «тьмяні зіниці», але, хоча він «говорив розумно й рідко», «ті, унизу, не розуміли ні чисел, ні імен». Так само незрозумілий він поки й поетові, але після випадкового вбивства героя в юрбі відношення до нього автора міняється, як міняється особа вбитого

И в тиші, що раптово встала,

Було світле коло особи

Був тихий ангел що пролітав,

И радість без кінця

И були строгі й спокійні

Відкриті зіниці…

Навіть не розуміючи до кінця героя революції, поет малює велич його смерті, поважаючи в ньому борця за ідею, що погибли заради «подиху волі». І все – таки ідеї заколоту поки не розділяються Блоком, він ще не знає, як будуть розвиватися події, почуває тупик буржуазної бездуховності, але не знає можливості виходу із цього тупика. Звідси – гаяння часу в шинках, у трактирної стійки

Я прицвяхований до трактирної стійки

Я п’яний давно.

Мені все рівно.

(«Я прицвяхований до трактирної стійки…»)

Ніч, вулиця, ліхтар, аптека,

Безглузде й тьмяне світло

Живи ще хоч чверть століття –

Усе буде так. Результату немає.

(Із циклу «Танцю смерті»)

Мотив апатії, безвільності, ностальгії по збіглому щастю й безвихідності звучить у багатьох віршах циклу «Страшний мир», і поетові буде потрібно багато щиросердечних сил і мужності, щоб перебороти в собі слабість, піднятися до прагнення знайти життєві сили, інші духовні опори. Він прийде до цьому, усвідомивши необхідність активного сприйняття життя, перейнявшись почуттям батьківщини як джерела морального розвитку