Ліричний герой ранньої поезії Маяковського – Маяковський Владимир

Характер ранньої творчості В. В. Маяковського виявився досить яскраво в перших його добутках, надрукованих в 1912 році в альманасі «Ляпас суспільному смаку» разом з поетами – футуристами Д. Бурлюком, В. Хлебниковым, А. Кручених. Метою молодих поетів було створення нового мистецтва, що розриває всі зв’язки із традиціями класичної російської літератури. Тому вже в перших віршах Володимира Маяковського переважає соціальний критицизм, що сполучається з исповедальностью й емоційною енергією вірша, мальовничою образністю – яскравої, експресивної, незвичайної. Його образи, як полотна імпресіоністів, можна уявити собі зрительно, наприклад картину нічного міста:

Багряний і білий відкинутий і зім’ятий

У зелений кидали жменями дукати,

А чорним долоням вікон, що збіглися,

Роздали палаючі жовті карти

(«Ніч»)

Поет відразу заявляє про своєму принципово новому підході до мистецтва:

На лусці бляшаної риби

Прочитав я заклики нових губ

(«А ви могли б?»)

Але в цьому новаторстві поетичної творчості простежується й інша особливість миру ліричного героя Маяковського – його самітність. «Я», «Нате!», «Нічого не розуміють», «Скрипка й трошки нервово» – всі ці вірші поєднує загальне для них протиставлення ліричного героя юрбі, його незрозумілості в міщанському, обмеженому суспільстві. Герой свідомо «эпатирует» буржуа, підкреслює зухвалість свого відношення до миру:

«Я люблю дивитися, як умирають діти».

(«Я»)

Але це тільки маска, цинічне висловлення з метою привернути загальну увагу, викликати обурення обивателя. Такий же навмисний характер носить спроба ігнорування юрби: «А мені – наплювати! Я – гарний». («Скрипка й трошки нервово»). За всім цим звучить пронизливо – розпачлива самітність незрозумілої людини й поета, що йде «один ридати», почуваючи, що він «самотній, як останнє око в идущего до сліпого людини». («Я»). Поет – «безцінних слів марнотрат і розтринькувачів» – почуває ворожість, агресивність стосовно себе юрби, що представляється йому страшною своєю бездуховністю. На цій антитезі побудований весь вірш «Нате!», де обивательська публіка поетичного кафе рисується натуралістично, антиестетично: «витече по людині ваш обрезклий жир». Ні «чоловік», стурбований їжею аж ніяк не духовної, ні жінка, що «дивиться устрицею з раковин речей», не зможуть відчути біль, ранимость, відкритість миру «метелика поетичного серця», навпроти, «юрба озвіріє, буде тертися, наїжить ніжки стоглавая воша». «Нате!» – це відкритий виклик поета вульгарності й міщанству навколишнього світу, якому ліричний герой готовий «плюнути в особу». Втім, завсідниками поетичних кафе цей вірш і був сприйнято як виклик, внаслідок чого за Маяковським затвердилася слава скандального поета. Але не можна бачити в його віршах виклик і епатаж, не зауважуючи при цьому його щиросердечної смути, трагічності бачення миру, спроби знайти в ньому гуманістичний початок. Про це – його ліричний вірш «Послухайте!». Ліричний герой звертається до читачів як до однодумців, зі зворушливо – довірчою інтонацією, у спробі знайти бога й мир у своїй душі. Так, буржуазне суспільство несе людині страждання, але не можна переносити цю «беззоряне борошно», не маючи в душі нічого світлого, ніякий надії. Ліричний герой поета виражає впевненість у взаємозв’язку бога й людини, у гармонії світобудови

Послухайте!

Адже, якщо зірки запалюють –

Значить – це кому – небудь потрібно?

Значить – це необхідно,

Щоб щовечора

Над дахами

Загорялася хоч одна зірка?!

Незважаючи на декларативність заяви футуристів про відмову від всіх традицій російської класичної поезії, цей вірш В. В. Маяковського по своїй суті філософської проблематики дуже близько до такого ліричного шедевра М. Ю. Лермонтова, як «Виходжу один я на дорогу…», і, незважаючи на новаторство за формою, традиційно по гуманістичній проблематиці змісту

Особливо негативну реакцію ліричного героя В. Маяковського викликає Перша світова війна. У віршах «Війна оголошена», «Мама й убитий німцями вечір», «Вам!» чітко простежується відраза до війни, насильству, осуд тих кіл, для яких війна представляє політичний і матеріальний інтерес. Натуралізм, антиестетизм використовуються поетом як засіб, що виражає його антимілітаристську позицію, його метафори страшні й надовго запам’ятовуються в очах читачів: …із заходу падає червоний сніг

Соковитими жмутами людського м’яса

(«Війна оголошена»)

Незвичайні метафори («…сльозячи золоті ока костьолів, пальці вулиць ламала Ковна». – «Мама й убитий німцями вечір»), алітерації («Бронзові генерали на гранованому цоколі…» – «Війна оголошена»), розмовні інтонації, що передають те загальне патриотическо – агресивний настрій, те істерично – нервові зойки матерів, – все це малює сприйняття війни ліричним героєм як величезного нещастя, прийдешніх масштабів якого ще поки не можна вгадати. Але та буржуазна публіка, чию бездуховність і обивательське відношення до життя не міг прийняти ліричний герой, – вона не змінилася. Ці люди не поступилися своїм комфортом, своїми звичками, використовуючи війну у своїх особистих інтересах, вони воліють «про представлені до Георгія вичитувати зі стовпців газет». Безіменний поручик Петров – жертва, «наведена на забій» заради далеких йому політичних інтересів. Але чи заслуговують цієї жертви «бездарні, багато хто, що думають, нажраться краще як»? Протест ліричного героя різань і не викликає сумніву: «життя віддавати на догоду» цим людям, цьому суспільству – не можна, ліричний герой готовий на інше «служіння» суспільству, що сприймається знов – таки як виклик

Така ж різка, але трохи інша по характері – більше іронічна, що пов’язане з жанром добутку – критика суспільства звучить у циклі сатиричних гімнів поета. «Гімн обіду», «Гімн судді», «Гімн хабару», «Гімн ученому» – у цих добутках ліричний герой висміює злиденність і бездуховність того ж міщанського миру, чиї інтереси або обмежені обжерливістю, або безсоромною турботою про своє матеріальне благополуччя, або носять бюрократичний, формалістичний характер, відірваний від реального, живого життя

Отже, говорячи про ліричного героя ранніх віршів В. Маяковського, необхідно відзначити його протестное відношення до навколишнього світу, його ранимость і щиросердечну незахищеність, його антимілітаристську позицію й відчуття їм людських страждань у світовому масштабі, що було характерно й для самого поета