Чому вчать нас твору Володимира Короленко – Короленко Владимир

Ім’я Володимира Галактіоновича Короленко вже при його житті стало символом «совісті епохи». От що писав про нього И. А. Бунін: «Радуєшся, що він живе й здраствує серед нас як якийсь титан, якого не можуть торкнутися всі ті негативні явища, якими так багата наша нинішня література».

Напевно, найбільш сильне враження робить саме життя письменника, його особистість. У моєму поданні це людина сильний і цільний, що відрізняється твердістю життєвих позицій і в той же час щирою інтелігентністю й добротою, умінням розуміти людей. Він уміє співчувати й співчувати, і це співчуття завжди активно. Посилання й позбавлення не зломили безстрашності письменника перед життям, не похитнули його віри в людину. Повага до людини, боротьба за нього – головне в житті й творчості письменника – гуманіста

Як людина, Короленко завжди почував відповідальність перед самим собою й перед суспільством. Це виявилося в конкретних діях. Таких, наприклад, як захист удмуртских селян на Мултанском процесі або відмова від звання почесного академіка: так він протестував проти рішення про скасування виборів в Академію наук Максима Горького

Художні твори Короленко багато в чому автобиографичны. Вони увібрали в себе багатство життєвих вражень і зустрічей письменника, відбили його тривогу за долю народу. Читаючи Короленко, дивуєшся щирості й силі авторського слова. Ти співпереживаєш героям, переймаєшся їхніми думками й турботами

Герої його добутків намагаються відповістити на запитання:

«Для чого, по суті, створена людина?» Ця проблема стає головної для автора й в «Сліпому музиканті», і в «Парадоксі». «Людина створена для щастя, як птах для польоту», – проголошує істоту, зіпсована долею. Якщо таку віру несе в собі людина, знедолена життям, розумний, цинічний, що нехтує всякої ілюзії, виходить, дійсно «все – таки загальний закон життя є прагнення на щастя й усе більше широке його здійснення».

Так хочеться погодитися із цим постулатом Короленко. І всі нові підтвердження знаходиш в інших добутках письменника. Як би не було вороже життя, «все – таки спереду – вогні» – така головна думка вірша в прозі «Вогники». Разом з тим оптимізм письменника аж ніяк не бездумний, відвернений від складностей життя. Показова щодо цього повість «Сліпий музикант». Важкий шлях самопізнання сліпонародженого Петра Попельского. Переборюючи страждання, він відмовляється від егоїстичного права знедоленого судьбою людини на тепличне життя. Щастя, затверджує автор повести, – це відчуття повноти життя й почуття своєї потреби народу. Сліпий музикант буде «нагадувати щасливим об нещасних» – такий вибір героя повести

Твір Короленко вчать не боятися життя, приймати її такий, яка вона є, і не змінювати голову перед труднощами. Треба вірити, що «все – таки спереду – вогні».