Про поезію Сергія Єсеніна – Твір ЕГЭ 2014 по російській мові

Відомий у країні поет, байкар, літературний діяч, мій земляк Сергій Михалков у своєму виступі на торжестві, присвяченому 110 – ой річниці від дня народження Сергія Єсеніна, міркує над питанням, що «до чуда поезії не можна звикнути».

Проблема ця літературознавча. Ще із часів Леонардо да Вінчі й Гомера поети й живописці сперечалися, що чудеснее: поезія або живопис. Кожний з полемістів приводив свої доводи, але головним у дискусії стала незаперечна теза: поезія має більше широкі можливості. Рух, ритм, дія, що розвивається в часі, – от що робить поезію справжнього майстра щирим Чудом!

Сергій Михалков цю літературознавчу проблему, що, безсумнівно, є вічної, розглядає з позицій соціальних. На його погляд, поезія Сергія Єсеніна не тільки частина душі російського народу, але вона і є та книга, та мальовнича словесна картина, по якій мир, вчитуючись у вірші рязанського поета, представляв і представляє нас, росіян людей, як могутню й велику нації. А хіба це не чудо, що по чотирьох книгах однієї людини можна скласти думку про цілий народ!

Я розділяю точку зору Сергія Михалкова. Так, поезія С. А. Єсеніна – це чудо

У чому ж таїться її секрет, її чаклунська сила? На мій погляд, чудо – у простоті. Читаючи «Радуницу» і інші сторінки книг Єсеніна, я бачу, як чарівна зміна пір року, як прекрасні поля й лісу, через які, міняючи й змішуючи фарби, як би проходить « нива, щоколишеться, золота». Ясно уявляю собі тужну тополю й чую, як «плаче десь іволга…».

Сьогоденням відкриттям стали для мене слова кіноактора Сергія Безрукова, що зізналося на сторінках однієї з газет, що, зігравши роль Сергія Єсеніна, він, Безруков, сам змінився. Переживши чужу трагедію, пропустивши через себе кожну есенинскую рядок, він не може вже грати олігархів і бандитів. Хіба це не чудо!?