Аналіз вірша Блоку «Ніч, вулиця, ліхтар, аптека…» – Блок А. А

Вірш «Ніч, вулиця, ліхтар, аптека…» визнано світовим поетичним надбанням і ввічнено на стіні будинку в нідерландському місті Лейдене.

Олександр Блок написав його в 1912 році. До цього часу він уже створив більшу частину своєї літературної спадщини. За плечима поета – досвід духовного пізнання. Однак, дорослішання його ліричного героя знайшло скоріше філософські, чим соціальні риси

Саме в 1912 році Блок в одній зі своїх щоденникових записів відрікається від символізму, ця форма не влаштовує його абстрактністю, відірваністю від життя. Вірш «Ніч, вулиця, ліхтар, аптека…» – один з яскравих прикладів прояву усвідомлення, зіткнення поета із тканиною буття. Але, звернувши свій внутрішній погляд на екзистенціальне, Блок так і не знаходить шляхи до реальності, він пізнає життя, як філософську категорію, а не як ланцюг щоденних подій

Вірш починається перерахуванням: ніч, вулиця, ліхтар, аптека. Це пейзаж, намальований без епітетів, без визначень. Фарби у свідомості читача виникають самі собою. Розмір строфи – чотиристопний ямб, він вирішує завдання обмеження перспективи. Погляд читача немов упирається встену.

У другому рядку з’являються епітети – безглуздий і тьмяний. Ними позначено єдина рухлива субстанція – світло. Таким чином, її життєстверджуюча сила зведена на «ні», нівельована. «Живи ще хоч чверть століття – /Усе буде так. Результату ні» – метафорично поет дорівнює людське існування до статичної картини нічної вулиці

Це позбавлене часу й руху простір не тільки відбувається з нами зараз, але буде відбуватися знову й знову, переконаний автор: «Умреш – почнеш знову спочатку/ И повториться всі, як встарь:».

Але можливо всупереч своєму бажанню Блок в останній строфі залишає відкритий фінал: «Ніч, крижані брижі каналу/Аптека, вулиця, ліхтар». Ліхтар цього разу виглядає не як джерело тьмяного, що не гріє світла, але як символ надії, що горить в імлі

Разом з тим, фокус, спрямований спочатку долілиць, на поверхню застиглої води, злітає раптом нагору. І хоча надалі лірика Блоку стає усе більше меланхоличной, безвихідної й навіть розпачливої, це вірш залишає ліричному героєві якусь примарну можливість для втечі. Або поетові – від самого себе