«Клоп» Маяковського й «Собаче серце» Булгакова в контексті часу – по декількох добутках

Твір Маяковського й Булгакова обрані мною не випадково. По – перше, обоє вони актуальні, тому що піднімають проблему бездуховності, що особливо гостро коштує сьогодні, показують, до чого нас ведуть войовниче хамство й неуцтво. По – друге, комедія Маяковського й повість Булгакова написані приблизно в те саме час (в 1928 і 1925 р.), це дозволяє побачити, що різних художників слова хвилювали ті самі питання життя, але кожний розкривав їх по – своєму, під своїм кутом зору. По – третє, у зіставленні двох різних добутків яскравіше розкривається їхній зміст, особливості художньої майстерності й світогляду письменників, і, нарешті, розширюється наше подання про сатира 20 – х років

Здоровий, життєздатний народ завжди бачить свої недоліки й знає, що влучне, вчасно сказане гостре слово – діюче знаряддя боротьби проти них. Коріння російської сатири йдуть у давня давнина (згадаємо хоча б фольклорного Иванушку – Дурачка). Не дивно, що після жовтневої революції жанр сатири стає особливо популярним. Дем’ян Бєдний, Володимир Маяковський, Михайло Зощенко, Михайло Булгаков продовжують традиції чудових російських сатириків Н. В. Гоголя, М. Е. Салтыкова – Щедріна, розвивають їх. Свої добутки вони обертають проти міщанства, обивательщини, бюрократизму й інших пороків суспільства. Головним предметом зображення письменників – сатириків залишаються вдачі, звичаї й характери людей. Наш час багато хто по праву називають революційним, тому сатира знову стає одним із провідних жанрів літератури

Булгаков одним з перших побачив небезпеку, що таїться в порушенні демократичних норм, що гарантують вільну життєдіяльність, ініціативу й творчість. Очевидно, «мода» на Булгакова, зокрема, на «Собаче серце», пояснюється саме тим, що ця думка сімдесятирічної давнини збіглася з нашими насущними турботами про відновлення норм демократії в сучасному суспільстві. Жанр «Собачого серця» – трагікомедія. Це саме те, що – у широкому змісті терміна – становить сутність булгаковської творчості, як драматичного, так і прозаїчного. За комізмом і безглуздостями побуту 20 – х років проступає трагічний лик епохи, що сама допустила, сама дала створити із собою таке, чому ми можемо дати вірну історичну оцінку лише сьогодні. Поступове піднесення Кульки – Шарикова до похмуро – гротескної лиховісної фігури, абсолютна безкарність хамства, неуцтва, властолюбства, брутальності, попрання людського достоїнства й навіть людського життя страшні не самі по собі. Ми – Те адже увесь час пам’ятаємо, що перед нами лише собака, перетворений у людину. Це звеличування страшно тим, що заохочується тими, проти кого воно вже повертає свою зброю або незабаром поверне. Бідна Кулька менш усіх винний у тім, що трапилося. Через простодушну дурість получившего нова влада Швондера й иже з ним, і через утопічні сподівання професори Преображенський на «еволюційне» перевиховання Шарикова, пес – хам може, у підсумку, підняти зброю на людину, принизити його достоїнство, стерти з особи землі навіть пам’ять про нього. Страшна саме сліпота, у загальному – те, чесних, гарних людей, що допустили появу Шарика – Шарикова.

Бездумна Кулька, перетворившись у Поліграфа Полиграфовича Шарикова, як ніхто пристосовується до радянської дійсності. Він стає завідувачем під відділом очищення міста Москви від бродячих тварин. Кульок уважає себе повноцінною особистістю, вимагає до себе поваги: у новоспеченому суспільстві й собака може цілком зійти за людину. Булгаков показує, що при спробі насильно змінити в суспільстві всі старі підвалини, погані й гарні, вони легко руйнуються, і так само легко пристосовуються до нових умов життя пройдисвіти, легковагі й аморальні люди. А от створити щось нове й щось зберегти значно складніше. Фінал добутку залишається відкритим: хоча Кульок професора Преображенський повернувся у своє природне обличчя, шариковы й швондеры все – таки продовжують розмножуватися й процвітати

«Собаче серце» по темі й художнім рішенні досить наближається до «Клопа» Маяковського, написаному трьома роками пізніше (1928). Дія перших чотирьох картин п’єси відбувається в 1929 році, тобто в тім самому році, коли вона була поставлена. І образи її були дуже актуальні. Показуючи міщанство, Маяковський осмислював його політично. Побутове переродження Присыпкина – не окремий випадок, це соціальне явище: зрада людини своєму класу

Присыпкин, Баян, родина Ренесанс і їхні весільні гості – це носії таких пороків, як некультурність, брутальність, пристосовництво, підлабузництво, пияцтво, хамське відношення до жінки, антигромадські настрої. Славні хлопці з «молодняцкого гуртожитку» виганяють Присыпкина зі свого середовища, але в їхньому числі є люди, яким не далекі міщанські смаки. Щоб показати міщанство не тільки як порок сучасного побуту, але і як явище, що гальмує розвиток суспільства, Маяковський переніс дії інших п’яти картин на п’ятдесят років уперед. Потрапивши в мир майбутнього, Присыпкин виявляється настільки далеким людям 1979 року, що його з повної його згоди поміщають у клітку зоологічного саду. Цим Маяковський протиставив міщанству зразки культури побуту, чистого життя. А в самому кінці комедії, в обігу Присыпкина до глядачів, Маяковський запрошує їх перевірити, немає чи в них самих ще не зжитих якостей міщанина Присыпкина.

Перенесучи «героя» комедії в майбутнє, поет додав їй величезний розмах. За допомогою цього сміливого літературного прийому він підсилив різкість ідейного зіткнення, збільшив напруженість і стрімкість у розгортанні дії. Сатирична гострота й гіперболічність (свідома преувеличенность) у характеристиках діючих осіб і в драматургічних положеннях п’єси допомогли Маяковському створити узагальнення, що розширюють масштаби п’єси, наповнити образи справжньою соціальною типовістю. «Собаче серце» Булгакова співзвучно сучасним проблемам екології культури, про які так багато пишуть у газетах і журналах. І одна з них – це збереження духовності. У боротьбі з бездуховністю Булгаков – наш союзник. Письменник піднімає й питання про необхідність свободи особи як застави її творчої активності й, в остаточному підсумку, життєздатності суспільства, а вона прямо залежить від ініціативи й творчості його громадян. «Собаче серце» і «Клоп» близькі по проблематиці. Обоє письменника відчувають своїх героїв якоїсь «демонічною силою», здатної розтрощити культуру, стати причиною катастрофи. Присыпкин Маяковського в суспільстві майбутнього приречений жити в клітці зоопарку як унікальна тварина. Булгаковський Кульок знову стає псом як істота, не здатне бути людиною. Люди, що втратили духовність, приречені. У будущем вони стануть дивовижним соціальним феноменом. А сьогодні? Думки, висловлені більше семи десятиліть назад, залишаються сучасними й тепер, до загального нашого жалю