Вірш Олександра Пушкіна «До моря» (сприйняття, тлумачення, оцінка) – Пушкін А. З

Багато поетів зверталися до образа моря у своїх добутках. Уперше море оспівали античні автори. Віршований розмір гекзаметр, що прийшов із Древньої Греції, асоціюється із шумом хвиль, що набігають. З розвитком літератури мінявся й розвивався образ моря впоэзии.

Особливо важливе значення він придбав у поетів?романтиків: образ моря символізував ідеал романтичної волі. Тема моря важлива для романтичної поезії Пушкіна

Вірш «До моря» написане в 1824 р. Це був переломний період для Пушкіна – період переходу від романтизму до реалізму. Воно завершує романтичний період пушкінської творчості

У вірші «До моря» поет прощається не тільки з «вільною стихією», але й романтичним світовідчуванням. Поетичне зображення моря сполучається тут з філософськими міркуваннями поета про свою особисту долю, про долі «володарів дум» сучасників Пушкіна – Наполеона й Байрона

Починається вірш елегійно?величаво, урочисто, раздумчиво:

Прощай, вільна стихія!

Востаннє переді мною

Ти котиш хвилі блакитні

И блищиш гордою вродою

Цей початок відразу викликає в пам’яті поетичні й разом з тим зорові асоціації. Представляється самотня, замислена фігура поета на тлі безбережної морської стихії

Море для Пушкіна – завжди символ абсолютної волі, моці стихійних сил природи, що не залежить від волі людини. Воно викликає в душі поета думки про пагін у невідомі країни, романтичний порив до інших небес, до інших, вільних стихій

У вірші «До моря» мотив пагона звучить не відразу. Йому передує пейзажна замальовка безкрайнього моря. Воно вільно й неспинно котить свої «хвилі блакитні», ніхто не має сил приборкати його «норовливі пориви». Людина неспроможна перед цією величною, потужною й свавільною стихією:

Смиренне вітрило рибалок

Твоею примхою збережений

Сковзає відважно серед брижів:

Але ти взыграл, нескоримий,

И зграя тоне кораблів

Споглядання моря, його безкрайніх просторів приводить Пушкіна до роздуму про свою долю, про ті надії й мрії, які володіли поетом у період південного посилання. Це були мрії про «поетичний пагін» в інші краї, інші країни, марні надії «навік залишити… нудний, нерухливий брег». Але цьому не призначено було трапитися: поет залишився «у берегів» окутий, зачарований «могутньою пристрастю».

У вірші з’являється нове відношення до Наполеона. Пушкіна говорить про нього як про романтичного героя, як про людину, що залишив помітний слід в історії, у долях людей. Загублена посередині моря скеля – останній притулок Наполеона, його «гробниця слави» – символ катастрофи честолюбних надій цієї суперечливої історичної особистості:

Одна скеля, гробниця слави…

Там поринала в хладный сон

Воспоминанья величні:

Там вгасав Наполеон

У вірші Пушкін говорить про трагічність долі Наполеона: «Там він почив серед мучень».

Образ Наполеона по асоціації в пам’яті викликає образ «іншого генія», іншого «володаря дум» – Байрона. Неабияка особистість Байрона, його вільнолюбна творчість, його героїчна смерть в, що бореться за волю Греції не могли не хвилювати уяви Пушкіна

Строфи про Байрона – співаку волі людини, співаку моря – перебувають у безпосередньому внутрішньому зв’язку з темою вірша, присвяченого морю, «вільної стихії». Враження від споглядання моря допомагають Пушкіну розкрити образ заколотного поета, що був як би створений «духом моря», був, як океан, «могущ, глибокий і похмурий» і також «нічим не приборкаємо», як неприборкане море й океан

У вірші звучить мотив самітності поета у світі, з якого пішли геніальні «володарі дум: один „погрузился“ „в хладный сон“, „угас“, іншої „умчался“, „как бури шум“:

Мир спорожнів…Тепер куди ж

Мене б ти виніс, океан?

Доля землі всюди та ж:

Де крапля блага, там на стражі

Уж просвещенье иль тиран

В останніх двох лірично?схвильованих строфах поет знову, тепер уже назавжди, прощається з морем, востаннє обдивляється його неозорі й безкрайні простори, востаннє любується його «урочистою красою». Вільний і величний гул моря ще довго буде чутний поетові «у глухомані, у мороці заточенья» михайлівська посилання:

Прощай же, море! Не забуду

Твоєї врочистої вроди

И довго, довго чути буду

Твій гул у вечірні годинники

У ліси, у пустелі мовчазні

Перенесу, тобою полн,

Твої скелі, твої затоки,

И блиск, і тінь, і говір хвиль