Мотив землі й неба у творчості Лермонтова – Лермонтов Михайло

Один з найважливіших мотивів творчості М. Ю. Лермонтова – Земля й Небо в протистоянні їхніх символічних значень. Издревле поняття Неба й Землі символізували Дух і Плоть, піднесене й повсякденне, абсолютне Добро й абстрактне Зло. Лермонтов не заперечує цих значень, але, опираючись на них, ставить свої акценти, наповнює абстрактні категорії особистісним змістом. Поет бачить сенс цих понять у співвіднесенні з конкретною особистістю

Осмислюючи біблійні сказання, поет прагне відтворити початковий їхній зміст. Без виправлення на століття тлумачень, побачити плоть цих легенд. І тоді його Демон перестає бути вмістищем пороку. Перед нами відкривається бентежна душа занепалого Ангела, усомнившегося в мудрості Бога, в однозначності Добра – і отвергшая Його. Таким чином, сумнів, духовний пошук – джерело зла й проклятье. Але цим «злом» рухається мир! Безумовна віра в Господню мудрість приводить до зупинки шляху, до духовного тупика! І «Дух отрицанья, дух сомненья», Демон, обирає свій шлях – шлях нескінченного самотнього пошуку. Образи Демона й Ангела втілюють для Лермонтова зіткнення непримиренних ідей вічного сумніву й безумовної віри

У вірші «Ангел» поет створює картину початку земного шляху душі. В «мир суму й злізла» душа попадає, зберігши спогад про «пісню святий» Ангела. Цей спогад перетворює в тягу до ідеалу, до абсолютної досконалості, тягу, що млоїть душу:

И звуків небес замінити не могли

Їй нудні пісні землі

И це ж «спогад» душі про Небо, про недосяжний ідеал, стає диявольською пробою. Згадаємо вірш «Мій демон»:

И гордий демон не відстане,

Поки живу я, від мене

И розум мій опромінювати він стане

Променем чудесного вогню;

Покаже образ досконалості

И раптом відніме назавжди

И, давши передчуття блаженства,

Не дасть мені щастя ніколи.

Земля й Небо в розумінні Лермонтова не просто протистоять один одному. Вони, виражаючи разноплановые сили, існують тільки у своєму єднанні, у взаємопроникненні. Дивне філософське осмислення суті людини дає Лермонтов у вірші « 1831 – го червня 11 – го дня»:

Є час – леденіє швидкий розум;

Є сутінки душі, коли предмет

Бажань похмурий: усыпленье дум;

Меж радістю й горем напівсвітло;

Душу сама собою стиснута,

Життя ненависне, але й смерть страшна.

Знаходиш корінь борошн у собі самому,

И небо обвинуватити не можна ні вчем.

Лише в людині зустрітися могло

Священне з порочним. Всі його

Мученья відбуваються тому.

Цей вірш дуже багато чого пояснює в духовному світі ліричного героя Лермонтова, Людина складніше просто добра й просто зла, тому душа його складається зі сполучення ангельських і демонічних сил. Цей хаос протиріч по самій суті своєї спрямований до досягнення гармонії. Тому так важлива космичность лермонтовского творчості: тяжіння до Космосу як до вищої гармонії, абсолютному ідеалу – єдиний і природний шлях подолання внутрішніх протиріч особистості