Передісторія культури України – Твір по російській мові

Зараз в історичній науці все зростає інтерес до древніх часів, з яких починаються джерела, проростає коріння народу, в усьому світі названого народом України. Земля нашої країни, культура нашого народу відчула всі тимчасові зміни, однак чи ледве не дивним є той факт, що принцип декоративного розпису житла хлібороба виник на цій землі в III тисячоріччі до н.е., пройшов крізь століття й існує й сьогодні в багатьох українські селах

В III тисячоріччі до н.е. на території України, на степових просторах між Дніпром і Дунаєм розцвітала культура, що сучасна наука називає трипільською. Це була високорозвинена культура ефектних фарб, складного орнаменту, з пишним розписом будинків, печей, яскравими фарбами керамічного посуду. Розташування трипільських поселень не відрізнялося від поселень сучасних українських селян

Спосіб господарювання в Трипілля – аграрний. Люди того часу займалися землеробством і скотарством. Поселення були відкритими – немає ніяких натяків на кріпосні або інші захисні спорудження, трипільці жили мирно й не мали потребу в захисті від зовнішніх ворогів

Україна часів Трипілля не була замкненої в собі, ізольованої від миру країною. Навпаки, вона була включена у світову культуру, у якій провідне місце займали тоді Єгипет і Месопотамія, і тяжіла до південних і південно – східних культур

На границі III і II тисячоріч до н.е. трипільська культура була знищена. Археологічні розкопки свідчать, що знищення було несподіваним і тотальним. У деяких будинках залишилася навіть глина з відбитками жіночих пальців, приготовлена для ліплення посуду. Катастрофа прийшла зненацька – усе було зруйновано й спалене

Зникла найдавніша культура нашої країни, її місце займає нова, відмінна від її й багато в чому протилежна їй. Мова йде про так звану культуру «шнурової кераміки». Посуд «шнурової кераміки» грубіше, примітивніше, ніж трипільська елегантна, художньо й технічно зроблений тонкостінний посуд з добірної білої глини. Кераміка наступної епохи символізує зниження технічного й разом з тим художнього рівня, являє собою крок назад у розвитку керамічного виробництва, етап регресу культури

На відміну від мирних трипільців – хліборобів носії культури «шнурової кераміки», яких історична наука називає киммерийцами, будували міста, завжди добре укріплені, розташовані високо над рікою. Зникла безпека, що дотепер дозволяла жити на відкритих місцях і не захищатися. Погроза небезпеки, що нависла над народом, зробилася постійної – киммерийцы жили в стані постійного страху

Ця подія можна зрівняти із двома історичними прикладами раптової появи страху в житті й світогляді людей. Це, по – перше, зникнення Харапской цивілізації в Древній Індії й поява захисних споруджень у культурі ариев. По – друге, у тім самому III тисячоріччі д н.е. після невідомої катастрофи зникає найдавніша європейська культура – культура Древнього Криту. І пам’ятки наступної, ахейской культури – це палаців – міцності

Під час панування «шнурової» культури деградує, як кераміка, так і землеробство. Не воно зараз визначає тип і напрямок культури. Тепер усе підлегло скотарству, кочовому або чабанському

На відміну від попередньої, кіммерійська культура – культура вершників. Скіфи, які з’явилися на древніх українських землях в II тисячоріччі до н.е. – теж вершники. Отже, вершник, кочівник стає головним носієм культури того часу, відсуваючи хлібороба на другий план у всіх областях громадського життя

Геродот, якому ми зобов’язані найбільш повними відомостями про скіфів, розрізняє скіфів – кочівників і скіфів – хліборобів. Для скіфів – кочівників, вершників – грабіжників, рабовласників і работоргівців простір не був об’єктом роботи. Простір для них – територія, що постійно змінюється залежно від сезону, для випасу худоби й грабіжницьких нападів на чужі череди. Скарбу, золото, знайдені археологами, свідчать про нагромадження багатств, відібраних у підлеглих народів. Держава скіфів – це могутня «варварська» імперія. Кожна імперія складається з великої кількості народів, і іноземці всі ці народи називали скіфами

Наприкінці II – на початку Й тисячоріччя до н.е. загальна боротьба проти персів зблизила скіфів і греків як у політичному, так і в культурному плані. Епоху, що охоплює вісімдесят сторіч, з V століття до н.е. до V – VI століття н. е. історики визначають як античну епоху в передісторії культури України. Розповсюджена на її території матеріальна культура має всі ознаки культури сучасного їй античного миру. В умовах налагоджених і постійних зв’язків з античним миром, в умовах ствердження військово – політичної влади Риму кочівник втрачає свій економічний, а вершник – свій політичний зміст. Країна поступово змінює свою господарську особу. її розвиток знову націлений на землеробство. Городища зникають, на перший план виходить село, народ стає єдиним цілим. І знову в Україні не відбувається ніяких етнічних змін. Іде те саме взаємопроникнення, асиміляція народів, культура яких яскраво з’явилася перед дослідниками після розкопок Черняховского могильника під Києвом. Подібні могильники трапляються на території нашої країни в багатьох місцях. З огляду на компактність заселення території й цілісність поширення пам’яток черняховского типу, можна затверджувати, що населення України в античний період досягало декількох мільйонів

Саме із цього часу формується територіальний простір у тих самих границях, які згодом будуть визначати етнографічні границі України: від верхів’їв Дністра й Бугу до Дінця, від Десни до Чорного морячи

Снову в життя народів прийшла безпека. Про почуття безпеки відзначає інвентар у могильниках черняховского типу (наприклад, могильник у селі Звичайне під Харковом). У них взагалі не знайдено зброї. Небіжчик не був воїном у потойбічному житті, виходить, не був їм і в земний. Єдине, що знайшли археологи, – це невеликі ножі біля кістяка вівці

Саме з пам’ятками черняховской культури фахівці зв’язують формування східнослов’янських племен. В III – IV століттях н. е. ґрунтуються поселення, відомі вже як слов’янські, у лісостеповій зоні Східної Європи й поселення так званої «київської культури».

Багато народів жило в древні часи на нашій землі. Багато націй і народностей живе в сучасній Україні. І всі вони, розмовляючи своєю мовою, зберігаючи елементи своєї національної культури, сприйняли культуру цієї землі, культуру України