Хто він, «герой нашого часу»? (По розповіді Етоева «Втеча в Єгипет») – Інші твори по сучасній літературі

За останні десятиліття, на мій погляд, у світло вийшло мало гідної літератури. Що означає для мене «гідна література»? Це ті добутки, які написані не заради епатажу, для досягнення якого нинішні «письменники» найчастіше використовують у великій кількості нецензурні вираження, описи огидних і брудних сцен, покликаних «впечатлить» читача

А це те добутку, які я б порадила проходити в школі, які дітей учать добру, любові, дружбі, а дорослих змушують зупинитися на час і задуматися про своє життя: «А чи всі в ній правильно?» Одним з таких добутків я вважаю розповідь Олександра Етоева «Втеча в Єгипет», де на відміну від іншої сучасної літератури головним героєм є не алкоголік, що матюкається, або добре, що заробляє жінка, легкого поводження, а дитина, чистий і безпосередній, схожий на персонажа Марка Твена – Тома Сойера.

Оповідання ведеться від імені цього хлопчика. Він школяр. У нього є друг Женька. Разом вони збираються втекти в Єгипет – казкову й таку притягальну для них країну. Протягом усього розповіді вони обговорюють свій план, мріють про те, як нарешті – те по – справжньому заживуть: без дорослих, без школи й роблячи що душі завгодно. Головний герой займається всім тим, чим звичайно займаються хлопці в його віці: ховає в кишені котлету, завжди виходить на вулицю тільки через чорний хід, «валандається» на самоті по вулицях, кидає камінчики у вікна друга, свистить умовним свистом, а в дощові дні пише книгу «Таємниця ракети

Науково – фантастичний роман». Друг його, Женька Йоних, менш «щасливий» людина, на думку обох хлопців. Він змушений щоранку грати на скрипці біля відкритої кватирки заради своєї матері Суламифь Соломонівни, що вважає свого сина генієм і мріє зробити з нього світову знаменитість. У цій розповіді мир дітей протипоставлений миру дорослих, у яких матеріальні цінності грають перша роль

У самого Олександра Етоева чисте й детски – безпосереднє сприйняття миру. Читач вертається у своє власне дитинство, у часи «найбільших» відкриттів, коли самі звичайні речі здаються фантастичними. «Маленька повість для більших людей», – так сказано про цей добуток у підзаголовку. І правда, читаючи розповідь, починаєш згадувати, як сам колись боявся темряви, мріяв про пригоди, тікав від батьків, накоївши перед цим купу лих. Етоеву майстерно вдалося передати життя головного героя і його друга Женьки.

Дуже правдиво описані їхні інтереси, прагнення. Оригінальний і мова повести. Багато просторечий і дитячій лексики, що допомагає краще розкрити образи персонажів: «папаня», «маманька», «тутошний», «мабуть», «шпанина» і інші. Текст повести також багатий і метафорами: «скрипка, як половинка груші, спала на його плечі», «сизий дим сковорідок», «насіннячка нот, розсипаних по нотному зошиті».

Олександр Етоев – пітерський письменник. І повість його «Втеча в Єгипет» теж якась пітерська, незважаючи на те, що події розвертаються в російської провінції: «Місто Бежин – центр Бежинского району, населення 120 тисяч, промисловість розвинена слабко. Є річковий порт. Ріка Бжа впадає в Каспійське море…» Ми читаємо про Бежин, а бачимо перед собою Питер, з його численними сірими вуличками, портами, тією атмосферою й тим неповторним плином життя, властивим тільки цьому місту

Олександр Етоев – лауреат трьох літературних премій: «Интерпресскон», «Мандрівник», «Малий Золотий Остап». На мій погляд, ці премії Етоеву дісталися цілком заслужено. Рідко зустрінеш у наш час такого письменника, що з такою правдивістю й жвавістю розповів би про нормальне здорове людське життя. Після прочитання його добутків хочеться у всім бути схожим на його героїв: бути таким же добрим, чесним, цікавим і радуватися й дивуватися всьому, що тебе оточується