Протистояння поколінь у романі Тургенєва «Батьки й діти» – Тургенєв Іван

Уже сама назва роману говорить про те, що Тургенєв присвятив його проблемі взаємин поколінь, що переміняються. Пік творчості Івана Сергійовича падає на переломний момент у житті Росії: глибока криза кріпосного господарства й внаслідок цього поспішне проведення в 1861 році реформи «зверху». У суспільстві збільшуються протиріччя, іде переоцінка духовних і моральних цінностей, з’являється нова суспільна сила – революціонери – демократи. Тургенєва хвилює доля Росії. Він побачив, що на зміну «зайвим людям», якими так недавно захоплювалися (Онєгін, Печорин, Бельтов, Рудин і ін.) прийшло нове покоління, що відрізняється цілеспрямованістю, діловитістю, силою характеру, прагненням боротися за волю батьківщини

Задуманий Тургенєвим роман «Два покоління» не був написаний, але сама ідея протистояння двох поколінь здійснилася в опублікованому в 1862 році романі «Батьки й діти», що викликав не тільки величезний інтерес читаючої публіки, але й самі суперечливі відгуки. Одні читачі й критики симпатизували «батькам» і бачили сатирові на молоде покоління; інші, навпроти, уважали, що «зганьблено» «батьків», а молоде покоління невиправдано возвышено.

Конфлікт «батьків» (Павло Петрович і Микола Петрович Кірсанови) і «дітей» (Євгеній Базарів і Аркадій Кірсанов), що позначився на початку роману, заглиблюється й переростає з конфлікту поколінь у конфлікт різних суспільних сил: дворянської інтелігенції (всі Кірсанови) і класу, що народжується, революціонерів – демократів, представленого Базаровым.

Павло Петрович і Микола Петрович, що вчилися колись у Петербурзі, ніколи практично що не служили державі, жили у своєму маєтку й у колі місцевих поміщиків уважалися людьми передовими. Павло Петрович «пугал поміщиків старого покрою ліберальними витівками», уважалося, що знав і розумів народ, вражав всіх своїм аристократизмом, вишуканістю манер, одягом, відданістю високим принципам. Миколу Петровича поміщики у своєму колі величали «червоним », тому що він завів ферму, увів деякі зміни в житті своїх селян, не вважав за гріх читати й учитися всьому новому. Але ці «кращі із кращих» дворян реальної користі батьківщині не приносили: Павло Петрович життя свою звів до любові до жінки й жалів про минуле. Про Миколу Петровичі Базарів влучно сказав, що «його пісенька проспівана». Базарів побачив всю марність його діяльності, абсолютну непристосованість до життя. Обоє брата не розуміють Базарова, побоюються, але намагаються сперечатися з ним, відстоювати власна думка

«Діти», по суті, представлені одним Базаровым. Аркадій не довго міг тягтися за ним. Шляхи їх розійшлися. «Ти славний малий; але ти все – таки мякенький, ліберальний панич…», – сказав Аркадію Базарів. Аркадій не далеко пішов від «батьків», він незабаром зробився завзятим поміщиком. Базарів є єдиним опонентом всьому табору «батьків ». Різночинець по походженню (син полкового лікаря), демократ по політичних поглядах, Базарів відрізняється розумом і науковим мисленням, прагненням до практичної діяльності, самостійністю суджень, чесністю й правдивістю. Суперечки, що виникають між Кірсановими (в основному Павлом Петровичем) і Базаровым, стосувалися найважливіших питань того часу: відношення до народу, державній системі, релігії, моралі, мистецтву

На думку Павла Петровича, рушійною силою суспільства є краща частина дворянства – аристократія, що шляхом реформ змінить життя Росії. Базарів же не бачить в аристократах ніякої користі, не згодний на дрібні поліпшення суспільства, часткові його виправлення, презирливо ставиться до ліберального обличительству. «Бовтати, всі тільки бовтати про наші виразки не коштує праці». Авторитети й принципи Павла Петровича Базарів різко висміює

Базарів – нігіліст, тобто людина, що відкидає все. Що таке «всі», що так збентежило Кірсанових? Це релігія, мораль і, нарешті, що прогнила самодержавно – кріпосницький лад. На тлі ліберальних поміщиків Кірсанових Базарів виглядає титаном – революціонером. Хоча в романі він один, віриш, що в нього є однодумці. «Нас не так мало, як ви думаєте», – заявляє Базарів. Народ Павло Петрович любить, прославляє селянську громаду, родину, релігійність, патріархальність російського мужика. За словами Аркадія, він «завжди заступається за селян». Базарів же різко озивається про народ, підкреслює його невежественность і консерватизм і зовсім ґрунтовно вказує на зв’язок свого заперечення з народними настроями. аристократ, Що Естетствує, Павло Петрович не може зрозуміти, як можна заперечувати мистецтво, природу. Базарів і тут категоричний: «Рафаель гроша ламаного не коштує», «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник».

Читаючи роман, захоплюючись енергією, силою Базарова, раптом розумієш, що герой – те тільки все руйнує. Микола Петрович справедливо говорить: «Ви все руйнуєте… Так адже потрібно й будувати». Базарів відповідає мрячно: «Це вже не наша справа… Спершу потрібно місце розчистити». Увесь час підкреслюється, що Базарів – людин справи, що в нього є свою справу. Але в «справі» він не показаний. Тургенєву було не під силу показати нової людини в дії. Це завдання вирішить уже інший письменник – Чернишевський