Повний зміст Бабусине свято Астафьев В. П. 1/3

Бабусин праздниквскоре після Ільїна дня, як тільки закінчувалася косовиця, у наш будинок збиралася вся численна рідня – – – і гостевать, точніше, святкувати день бабусиного народження. Траплялося це раз у два – три роки. Частіше – Те накладно. Ніхто не заручав бабусиних синів, дочок, онуків і інших родичей з’їжджатися в цьому саме році, у цей час, але вони самі по якомусь натхненню знали, коли їм треба бути в рідному будинку, у матері й батька.Бабуся й дідусь теж якось догадувалися, що нині наскочать хлопці, і заздалегідь починали готуватися до того, щоб прийняти й улаштувати безліч людей. Саме собою, хлопці приїжджали не голіруч, але все – таки головна вага витрат лягала на бабусю з дідусем, і в будинку нашім загодя, ще із зими починався великий пост і всілякий притиск у галузі витрат харчів і грошей – – – і коли бенкетувати, так і мудровать.Після отелення корови брали під особливе спостереження телку або бичка – – – і на закіл. На базайскую механічний млин по санній дорозі відвозили й мололи зерно на питлівку, з весни збирали яйця, збивали сметану на масло – – – і й все це вбиралося в підвал, у комору, розпихувалося по якимсь нікхто, крім бабусі, невідомим схованкам. Лише мені вона приділяла колоте яєчко, знятого молока, кривій, ожелтевший огірок або завалящу постряпушку.Чим ближче підходив бабусине свято, тим напряженней ішла життя в нашім будинку. Бабуся всі частіше роняла що – небудь із рук або проливала й кричала невідомо кому: "Здохнути б мені сьогодні ж! Легше б мені було!" И все – таки вона входила в передсвяткову лінію раніше й прочнее, чим дідусь і Кольча – Молодший. Тих сламывала напруженість, вони "закушували вудила", і тоді вже злагодити з ними було непросто.Найчастіше бабуся сама ж і доводила мужиків до бунту, збаламутивши й без того неспокійний плин життя в будинку наскоками, підозрами, зайвим підкресленням власних старань у турботах і в праці.Перед тим святом, що мені запам’ятався тому, що був я вже в пам’ятливих роках, дідусь вибухнув у самий невідповідний момент. І довела його до крайності знову бабуся, через утому не зачула тої риси, за якої настає край дедушкиного терпіння.Бобиреві Ксенофонтові набридало сидіти одному в старої, що наполовину засіла в землі халупці, і він вечірком, після денної праці й турбот приходив на нашу призьбу. Сиділи два брати, курили тютюн, передаючи друг дружку кисети. Інший раз просидять отож весь вечір, єдиного слова не скажуть і розійдуться, один одним задоволені. А іноді курять – курять мовчачи й мовчачи ж кудись ушиють. І не шукай їх тоді – – – і не знайдеш. Дід з’явиться пізно, що випив, обважнілий, тихий. Бабуся кине йому подушку, і він заспокоїться, визначившись на високому курятнику в гуляй.У той злощасний вечір, як звичайно, прийшов на призьбу Ксенофонт, виповз за ворота дідусь. Сиділи дід і Ксенофонт, смолили тютюн і думали. Бабусю, засмикану, втомлену, зудила ворожість: таких от двоє мужичищев тютюн перекладають, а вона, забегавшаяся, крутится, крутится й справ своїх ніяк не переробить. Лаялася у дворі бабуся, штовхнула Кульки, піймала курку, усевшуюся спати в жалице, зажбурнула неї на сінник, вистачила об підлогу порожнє цебро, що підкрутилося на шляху, і цебро покотило до воріт, бухнуло в стулку.Дід навіть і вухом не повів.На лихо дід із Ксенофонтом із призьби пішли, як потім з’ясувалося, висмикнути човен вище на берег, тому що початку в Єнісеї прибувати вода – – – і від літнього жару потекли біляки в горах, і човен Ксенофонта, страшенного рибалки, могло віднести. Бабусі ж втемяшилось у голову, що вони відправилися випивати, і вона закипіла пущі колишнього, чекала діда, щоб обрушитися на нього. Треба помітити – – – і бабуся не торкала діда відразу після випивки.Ніколи діда вдрызг п’яним не бачили, і визначити, скільки він випив і в якій пропорції перебуває, ніхто не міг. Про всякий випадок треба було почекати, коли він проспиться. Що й робила бабуся, дотримуючи обережність і витримку.Але отут на неї знайшло. Спочатку вона розорялася в хаті, потім у дворі, потім на вулиці й, нарешті, понеслася до тітки Авдотье, щоб перебити в неї всі вікна, якщо дід там виявиться.Тітка Авдотья, та сама, що жила від нас навскоси, молодша сестра дідуся – – – і особлива стаття в нашої родове. Життя її розпатлане, як лляний сніп на несправній м’яльниці. Чоловік її Терентій жив з нею набігами. І після кожного набігу залишав тітку Авдотью в тягостях. Народилися в неї тільки дівки. Через нервовість тітки Авдотьи, нестійкого статку й побуту дівки мерли одна за інший, але троє вижили, на лихо й
радість матері. Дівок вона ростила по^ – дивовижному: те милує їх, бантики з ганчірочок у волосья прилаштовує, у лазню ледве не щодня тягає, у будинку постілки настелить, все прибере, вискоблить. Те закине й будинок, і дівок, не годує їх, не напуває, лупцює рогачем, обзивається. Потрапивши в буйну смугу життя, немита, п’яна, репетувала тітка Авдотья матерщинные частівки під нашими вікнами, так ще й пританцьовувала.Дівки підросли, і старша – – – і Агашка – – – і пригуляла дитинчати. Тітка Авдотья прогнала дочка з будинку "з в…кому", а сама побігла в Єнісей кидатися, і кинулася, доплила по – собачі до сплавної бони, вилізла на неї мокра, жалюгідна й вила серед ріки протяжно, самотньо й моторошно.Після цього тітка Авдотья повернула Агашку додому й стала жити тихо. І старитися початку швидко, обвисла, зсутулилася, посивіла. Будинок вона містила тепер повсякденно, навіть кватирку в рамі проробила, щоб вільний дух допомагав рости дитенку. Наряджалася тітка Авдотья мити й білити хати, копати городи, няньчилася за плату з дитиною вчителів і різну всяку роботу робила, волочачи за собою по всіх усюдах улюбленого онука Костеньку. Потихеньку приторговувала тітка Авдотья винцем і самогонкою. З діда й Ксенофонта плати за вино не брала, і не по родинних міркуваннях, а тому, що вони доглядывали її господарство – – – і привозили дров, лагодили домишко, ремонтували грубку.Зовсім налагодило життя тітки Авдотьи, як раптом знову з’явився Терентій. Він приплив з півночі, звідкись з – під Гольчихи, у гумових чоботах, ще небачених у нашім селі, з довгими халявами, у капелюсі, при годинниках, і привіз барило солоного омуля.Терентій відкрив стулку воріт і в якості "суприза" катнул у двір пузатенький, ловконький таке барило, густо затягнутий обручами, що окислилися в довгому шляху, під кришку забитий добірним омулем. Терентій, подбоченясь, переможно оглянув село – – – і знай наших, поминай своїх! Рот його розкрився, зморщився від самовдоволеної, блаженненькой посмішки. Зубів у роті Терентія не було, з’їло їхньою цингою й горілкою. Лише один якийсь обломочек або корінець, може, і знову просекшийся молочний зуб весело блискав на дитячьих яснах, знаменуючи собою радість відновлення життя, знову й знову наступаючого первотворения, поновлення забезпечений – ний, сімейного життя під рідним дахом.Передчуттям щасливої зустрічі й нескінченної радості переповнене серце вічного блукача, ще одного безтурботного й безпутного овсянского гробовоза.Оскільки настил у дворі був внаклон і все господарство – – – і будинок, запліт, ворота – – – і внаклон, і життя тітки Авдотьи внаклон, на сонце, на схід, то барило з омулем, постукуючи по настилі, сплигуючи на сучках і вибоях, жваво набирав хід і, не будь закрита хвіртка в город, прокотився б по грядах, зім’яв би прясло, вивернув би весь нижній сільський посад, брикнувся б з яру в Єнісей, і риба в барилі, нехай і солона, нехай у несвідомому стані, поплила б у дорогу назад, до рідного устя, де була зловлена, позбавленаі не тільки життя, але й волі, тісними рядками запечатана в туге бездушне барило.Тітка Авдотья, хоч і встречь ухилу, хоч і в гору, барило, торкнувшийся в городню хвіртку, ледве було з петель її не зірвав, ногою катнула у зворотну сторону, до воріт. Де й сила узялася? Видно, жіноча шаленість сильніше всяких сил! Перекувыркнула барило, що поросяти з тугими боками через підворіття, поставила його на попа, пришлепнула долонею по сирому торці, начебто поставила печатка на замаркіровані дошки.Після цього тітка Авдотья мовчачи рушила назустріч осяйно лыбящемуся чоловікові, що розкинув руки для обіймів, мовчачи ж зірвала капелюх з його голови, кучерявящейся дитячим пушком, капелюх шльопнула об землю й прийнялася місити її голими ногами, втаптывать у пил, начебто гримучу змію. Топтала, топтала, зірвалася на вереск. Без слів, без лайки був той вереск. Усе в ньому спеклось, у цьому страшному вереску – – – і біль, ненависть, звірина туга полуджені – з, нестаток, самітність, боротьба з дівками, перемогание хворостей і глузувань сільських пліткарів і блудників, що користуються послугами дрібної спекулянтки, батрачки, нісенітної баби, ганебної, дикої п’янички – – – і все – всі втаптывала в пил, у бруд тітка Авдотья.Натоптавшись до безсилля, навизжавшись до білої слини, тітка Авдотья мовчачи підняла з дороги капелюх, замизканий, схожу на недосохшую коров’ячу лепеху або гриб – бздех, млявим рухом, як би по обов’язку, доводячи свою роль до кінця, раз – іншої ляснула капелюхом по морді чоловіка, напяливая її на голову його до вух, прис