Автобіографічний характер кіноповісті 0. Довженка «Зачарована Десна»

Повість «Зачарована Десна» — лірична розповідь про дитячі роки хлопчи ка Сашка. Але чи можна назвати її повністю автобіографічною? Мені здається, що цей твір дещо схожий на легенду про бідне дитинство великого письменни­ка, адже писав його Довженко в часи, коли соціальне походження мало неабияке значення і згадка хоча б про якийсь достаток батьківської сім’ї могла призвести до небажаних наслідків, і тому письменник так майстерно перемішав правду, на­півправду і вигадку.

Сашкова сім’я жила у хаті, яка була збудована невідомо коли і ким. «Здава­лося, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом, і схожа була також на стареньку білу печерицю. Дуже ма­льовнича була хата. Одне, що не подобаюся в ній, і то не нам, а матері, вікна повростали в землю і не було замків». Така хата була символом нужденності По­лісся. Насправді ж хата Довженків дуже відрізнялася від літературної, і ми це можемо побачити на фотографіях, уміщених у біографічних книжках письмен­ника. Звичайно, вона не була палацом, але й через п’ятдесят років її вікна роз­міщені високо над землею. Просторі будівлі на кілька кімнат у ті часи мали за­можні господарі. Промовистим є той факт, що батько Довженка, крім сільської роботи, підробляв: «своїми кіньми возив торгівців на ярмарок». Скоріше за все, коні ці не були бідняцькими шкапами, адже торгівці мали гроші й могли най­няти собі власника добрих коней. А хіба міг бідний неписьменний сільський дядько дати своїм дітям не тільки початкову освіту, а й відправити сина й донь­ку продовжувати навчання «в городі»? Сашків батько все життя не міг проба­чити дідові Семену «своєї темноти» і мріяв вивчити сина. Спочатку повів його до сільської школи, і Довженки стали перед учителем Леонтієм Опанасенком. Той почав розпитувати Сашка перекрученою російською мовою, і, коли переля­каний хлопець не зміг назвати імені батька, вчитель виніс свій вердикт — «не – развитой!» Скільки ж було по Україні таких нерозумних вчителів, які не вміли говорити до ладу російською, калічили її, а зобов’язані були вчити дітей тільки чужою мовою. Перша зустріч зі школою неприємно вразила Сашка, і в повісті «Зачарована Десна» Довженко з більшим задоволенням згадує своє вільне ди­тинство, майстерно описує картини природи. Саме в таких епізодах письменник найбільш автобіографічний.

Матий Сашко сховався в клуні й перебирає в пам’яті приємне і неприємне в його світі. Він боїться бабиних прокльонів і Страшного Суду, не любить, коли довго йде дощ і коли п’явка впивається в ногу, коли гавкають на нього чужі пси або гуска сичить і скубе за штани. Він не любить носити в одній руці велике відро води, полоти і пасинкувати тютюн. Неприємно бачити батька п’яним, ходити бо­сими ногами по стерні, їхати на возі з сіном, коли здається, що віз от-от переки­неться. Але на світі для хлопчика є дуже багато приємних речей. Він любить диви тися на матий вогонь і обнімати лоша або прокинутися рано-вранці й побачити н хаті теля. Приємно знайти пташине гніздо і їсти паску, приємно ходити по теплих калюжах і спати в човні. Це був світ перших дитячих вражень хлопця, його стихія. Усе далеке й близьке сприймалося в образах, і все це вбирала вразлива Сашкові! душа, щоб пізніше наповнити повість «Зачарована Десна».