Дорівнює Богові.. – Рильке Райнер

(по добутку Р. – М. Рильке «Пісня про правду»)

Драматичн, кривавої, велична й суперечливої була епоха переходу від XIX до XX сторіччя

Сутність буття людини, духовні цінності традиційної культури поставлені суспільством під сумнів. І не дивно: у цей час ішли світові війни, руйнувалися країни й з’являлися нові, відбувалися наукові відкриття й руйнувалися старі теорії миру…

У пошуках змісту буття, виходу із ситуації, що зложилася, Рильке намагається вернутися до основ життя, відшукати втрачену цивілізацією гармонію з миром. Рятівне у своїй чистоті слово, що є втіленням єдності із природою, миром, болісно шукає Рильке, коли пише поетичні цикли «Дуинские елегії» і «Сонети Орфея».

Подорожуючи по Україні, Рильке пильно придивляється й прислухається до легендарної музичної й літературної спадщини українського народу. Немов Бог виникає простий український кобзар Остап у його «Пісні про Правду». Рильке затверджує: сьогодення мистецтво, сила слова зачіпає душі людей, піднімає на боротьбу проти гнобителів, дарує перемогу над часом

Добуток побудований як «розповідь у розповіді», де Бог і незвичайні люди – українці – перебувають у нерозривній єдності завдяки великій силі мистецтва слова

Герой розповіді Эвальд хоче послухати щось про російських співаків, поскаржившись оповідачеві, що у попередньому добутку нічого не сказав Обоге.

Автор починає розповідати про степи України, у яких живуть незвичайні люди, знайомить із родиною Петра Якимовича, шевця за фахом, що малює ікони. Звичний хід подій у родині змінює прихід кобзаря

Пісня мандрівного співака Остапа хвилює й окриляє на боротьбу за волю юнака Олексія, що відчував духовні сили, але не знаходив имприменение.

Старий сліпий кобзар дорівнявся до Бога у своєму мистецтві впливу на душі людей. Навіть мати Олексія теж пройнялася силою слова про Правду й Несправедливість, тому розуміє почуття сина й відпускає його, цілуючи й обіймаючи, може, в останній раз

Прослухавши розповідь, начебто підсумовуючи сказане, Эвальд робить висновок щодо кобзаря: «Цей старий був сам Бог».

Так австрійський поет і письменник Рильке допоміг Європі відкрити для себе незвичайну країну – Україну з її знаменитою героїчною історією, сильними людськими характерами й своєрідним національним колоритом

Прототипом сліпого Остапа з добутку Рильке став Остап Вересай, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих і сатиричних пісень

Виконуючи думи, Остап Вересай умів надати простому сюжету глибокий зміст і силу експресії. Передаючи стан великої скорботи, спів кобзаря переходило в трагічний лемент, стогін. Вересай майстерно використовував уповільнення ритму, модуляцію голосу, об’єднання речитативу й крислатого співу, що, разом з майстерною грою на кобзі, надає незабутнє враження

Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая представляємо виконанням їм гумористичних і сатиричних пісень. Потрібного ефекту співак досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, підтанцьовуванням у такт пісні, що відповідає поводженню й характеру героя інтонацією. Це був, уживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, що не тільки давав високе естетичне задоволення, а й ніс більше ідеологічне навантаження. Саме це й відрізняло творчу манеру Остапа Вересая й зробило його ім’я відомим серед сучасників. Завдяки своєму таланту Остап Вересай збуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі эстетические й патріотичні почуття. Це добре розуміли Т. Шевченко, П. Кулиш, И. Карпенко – Карый, М. Лисенко, П. Чубинский, які пропагували творчість Вересая.

Не тільки Рильке, а й іншим приїжджим іноземцям, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професорові, пізніше міністрові утворення Франції Альфредові Рамбо, французькому професорові Луи Леже, міністрові утворення Югославії Стоянові Новаковичу, професорові з Відня Ватрославу Ягичу, українські пісні в його талановитому виконанні відкрили дотепер невідому Україну, душу її народу, її історію. Професор Луи Леже під впливом виконаних Вересаем пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордского університету В. Морфилл, що також слухав Остапа Вересая, відзначав, що у виконані їм думах є дуже багато цінностей

Цікавило спів «українського Гомера» і Київське губернське жандармське керування, що у повідомленні про роботу III Археологічного з’їзду, що відбувся в Києві, було стривожено проявом українофільських тенденцій і доповідало, що «доставлений у Київ старець – бандурист Остап Вересай своїми піснями й нетиповим видом сприяв порушенню симпатії до гетьманщини, що віджила своє століття».

З 150 – летием від дня народження Остапа Вересая 21 червня 1953 року в Сокиринцах, де похований народний співак, відбулися торжества, на яких виступив поет Максим Рильськ. У травні 1959 року був відкритий музей Вересая, а в 1978 року – пам’ятник, створений скульптором Коломийцевым