Повний зміст Останнє Різдво (Опальні розповіді) Зощенко М. М

Давненько я не святкував Різдво.Востаннє це було років сім назад.Перед самим Різдвом виїхав я до своїм рідного в Петроград. Мені не повезло: на якійсь дріб’язковій станції довелося ночувати. Поїзд спізнювався годин на дванадцять.А станція була дійсно дріб’язкова – – – і не було навіть буфета.Сторож, втім, похвалявся, що буфет "обнакновенно є, але покеда", з нагоди свят – – – і немає. Розрада була середнє.На цій станції нас, бідолашних подорожан, було чоловік дванадцять. Отут був і якийсь купець – рибник з бородою, два студенти, і якась жінка в старомодній ротонді, із двома валізами, і інший невідомий мені люд.Все покорно сиділи за столом у маленької залку, і тільки в купці бушувала злість. Він підхоплювався через стіл, біг у чергову, і нам було чутно, як голос його злобливо скавучав і підвищувався. Хтось із начальства відповідав спокійно: – – – і Не можу знати… У вісім ранків… Не раніше.Серед пасажирів був ще дуже охайного виду дідок у шубці й у високій хутряній шапці. Спочатку дідок, добродушно посміюючись, утішав пасажирів, ласкаво дивлячись їм в очі, потім прийнявся підспівувати тихим цапиним тенорком: "Різдво твоє, Христі боже наш".Це був дідок зовсім набожного виду.Добродушність і лагідність були помітні у всякому його русі.Він сидів на стільці й, погойдуючись у такт, співав "Різдво твоє". Але раптом зірвався зі стільця й зник зі станції… Через кілька хвилин він повернувся, тримаючи в руці ялиновий сучок. – – – і От! – – – ісказав дідок із захватом, підходячи до столу. – – – і От, милостиві государі, і в нас ялинка.І дідок прийнявся встромляти ялинку в графин, тихо підспівуючи: "Різдво твоє, Христі боже наш". – – – і От, милостиві государі, – – – і знову сказав дідок, трохи відходячи від стола й любуючись своєю роботою. – – – і В цей урочистий день, по чиїхось гріхах, змушені ми отут сидіти яко благ, яко наг…Пасажири з невдоволенням і роздратуванням дивилися на метушливу фігурку старого. – – – і Так, – – – і продовжував дідок, – – – і по чиїхось гріхах. .. Православні християни, цей урочистий день ми, звичайно, звикли проводити серед своїх друзів і приятелів. Ми звикли дивитися, як наші маленькі дитинки стрибають у невимовному захваті навколо різдвяної ялинки… Нам подобається, милостиві государі, по людських слабостях, откушать у цей день і ветчинки із зеленим горошком, і кружок – іншої ковбаси, і скибочка гусака, і рюмашечку чого – небудь цього. ..[Author ID1: at Tue Dec 13 14:20:00 2005 ] – – – і Тьфу! – – – і сказав риботорговець, з огидою дивлячись на дідка.Пасажири засувалися на стільцях. – – – і Так, милостиві государі, – – – і продовжував дідок найтоншим голосом, – – – і звикли ми проводити цей день у торжестві, але якщо ні, те не підеш проти бога.. . Говорять, отут неподалік існує церковка… Піду я туди. .. Піду, милостиві государі, проллю сльозу й поставлю свечечку. .. – – – і Послухайте, – – – і сказав торговець, – – – і а може, отут чим розжитися можна? Може, справді, отут этово… ветчинки роздобути можна? Коли розпитати. – – – і Думаю, що можна, – – – і сказав дідок, – – – і за гроші, милостиві государі, всі можна. Коли зібратися…Купець вийняв гаманець і, ляснувши об стіл, став відраховувати. Пасажири з радістю заворочалися на стільцях, витягаючи свої гроші. ..Через кілька хвилин, підрахувавши зібрані гроші, дідок із захватом оголосив, що вистачить позаочі й на їжу й на питво й на інше. – – – і Тільки ви недовго, – – – і сказав торговець. – – – і Поставлю свечечку, – – – і сказав дідок, – – – і проллю сльозу, розпитаю в православних християн, де купити, і назад… За кого, милостиві государі, поставити свечечку? – – – і Поставте за мене, – – – і сказала жінка в ротонді, риючись у гаманці й простягаючи гроші.Грошей від її дідок не взяв. – – – і Ні, пані, – – – і сказав він, – – – і дозвольте вуж мені зі своїх скромних засобів зробити християнську справу. За кого ще? – – – і Ну й за мене тоді, – – – і сказав купець, ховаючи свій гаманець.Дідок кивнув головою й вийшов. "Різдво твоє, Христі боже наш", – – – і почули ми його голос. – – – і Який божественний дідок! – – – ісказав торговець. – – – і Дивний дідок, – – – і підтримав хтось. І пасажири із захватом стали міркувати про дідка.Пройшов годину. Потім два. Потім годинники пробили п’ять. Дідок не йшов. О сьомій годині ранку його теж не було.Половина восьмого – – – і подали поїзд, і пасажири кинулися займати місця.Поїзд рушив.Було ще темнувато. Раптом мені здалося, що за рогом станції мелкнула знайома фігура дідка.Я кинувся до вікна. Дідок зник.Я вийшов на площадку – – – і й раптом виразно почув знайомий цапиний тенорок: &q
uot;Різдво твоє, Христі боже наш".Це було моє останнє Різдво.Зараз до релігії я ставлюся якось скептично.