Олівець (твір-казна)

Це був звичайний собі олівець, у дерев’яній сорочці жовтого кольору з напи­сом «Конструктор». Такий, як тисячі й мільйони олівців, що як дві краплини води схожі один на одного.

Але там, під жовтою дерев’яною сорочкою, жило тільки його, неповторне сер­дечко — стержень. Лише воно знало найголовніші, найяскравіші слова. Лише пішо володіло сміливими й ніжними думками.

Він не змінював свого стержня, як деякі сучасні автоматичні олівці змінюють і пої: тут — гостріше, там — м’якше. Стержень був один-однісінький, він прони – іуїшв його весь зверху донизу.

Це саме з ним олівець йшов до білого аркуша паперу, як полководець на поле битви. Заради нього, відточуючи майстерність, олівець не схиляв голови навіть перед гострим ножем.

Правда, що більше він писав, малював, створював, то ставав коротший. Про таких кажуть: «Горів на роботі». Йому навіть радили: «Не бери близько до серця, пожалій себе».

Але для олівця берегти своє серце, лежати новеньким, недоторканим у короб­ці — значило просто не жити.