Короткий зміст “Ходіння за три моря” – Російська народна творчість

В 1458 р. приблизно купець Панас Нікітін відправляється з рідної Твері в Ширванскую землю (на території теперішнього Азербайджану). У нього із собою шляхові грамоти від великого князя тверского Михайла Борисовича й від архієпископа Тверского Геннадія. З ним ще купці – усього йдуть на двох судах. Рухаються по Волзі, мимо Клязьминского монастиря, проходять Углич і добираються до Костроми, що перебувала у володіннях Івана III. Його намісник пропускає Панаса далі.

Василь Панин, посол великого князя в Ширване, до якого Панас хотів приєднатися, уже пройшов долілиць по Волзі. Нікітін чекає два тижні Хасан – Бека – посла ширваншаха татарського. Їде він із кречетами «від великого князя Івана, і кречетов у нього було дев’яносто». Разом з послом вони рухаються далі.

У шляху Панас робить записи про своє ходіння за три моря: «перше море Дербентское (Каспійське), дар’я Хвалисская; друге море – Індійське, дар’я Гундустанская; третє море Чорне, дар’я Стамбульська» (дар’я no – перс. – море).

Казань пройшли без перешкод. Орду, Відісланий, Сарай і Берензань пройшли благополучно. Купців попереджають, що караван підстерігають татари. Хасан – Бек дає подарунки інформаторам, щоб вони провели їхній безпечним шляхом. Невірні подарунки взяли, однак звістка про їхнє наближення подали. Татари наздогнали їх у Богуне (на обмілині в устя Волги). У перестрілці були вбиті по обидва боки. Менше судно, на якому була й поклажа Панаса, розграбовано. Велике судно дійшло до моря й сіло на мілину. І його теж розграбували й чотирьох росіян взяли в полон. Інших відпустили «голими головами в море». І вони пішли, заплакавши… Коли подорожани вийшли на берег, і отут їх взяли вплен.

У Дербенті Панас просить допомоги у Василя Панина, що благополучно дійшов до Каспію, і Хасан – Бека, щоб заступилися за людей, захоплених у полон, і повернули товари. Після довгих турбот людей відпускають, а більше нічого не повертають. Уважалося, то, що прийшло з моря, – власність власника узбережжя. І розійшлися вони хто куди.

Інші залишилися в Шемахе, інші пішли працювати в Баку. Панас же самостійно йде в Дербент, потім у Баку, «де вогонь горить невгасимий», з Баку за море – у Ченокур. Тут він живе півроку, місяць у Сарі, місяць в Амале, про Рею він говорить, що тут убили нащадків Мухаммеда, від прокльону якого сімдесят міст зруйнувалися. У Кашане він живе місяць, місяць у Їзді, де «домашню худобу годують фініками». Багато міст він не називає, тому як «багато ще міст більших». Морем добирається до Ормуза на острові, де «море наступає на нього всякий день по двох разу» (уперше бачить припливи й відливи), а сонячний жар може людини спалити. Через місяць він, «після Великодня в день Радуницы», направляється на таве (індійське судно без верхньої палуби) «з конями за море Індійське». Доходять до Комбея, «де народиться фарба й лак» (основні продукти експорту, крім пряностей і тканин), а потім ідуть до Чаула.

У Панаса до всього, що стосується торгівлі, жвавий інтерес. Він вивчає стан ринку й досадує, що збрехали йому: «говорили, що багато нашого товару, а для нашої землі немає нічого: усе товар білий для бесерменской землі, перець, так фарба». Панас привіз жеребця «в Індійську землю», за який заплатив сто рублів. У Джуннаре хан відбирає в Панаса жеребця, довідавшись, що купець не мусульманин, а русин. Хан обіцяє повернути жеребця й ще дати тисячу золотих на додачу, якщо Панас перейде в мусульманську віру. І строк призначив: чотири дні на Спасів день, на Успенський пост. Але напередодні Спасова дня приїхав скарбник Мухамед, хорасанец (особистість його дотепер не встановлена). Він заступився за російського купця. Нікітіну повернули жеребця. Нікітін уважає, що «трапилося Господне чудо на Спасів день», «Господь Бог зглянувся… не залишив мене, грішного, милістю своєї».

У Бидаре він знову цікавиться товаром – «на торгу продають коней, камку (тканина), шовк і всякий інший товар так рабів чорних, а іншого товару отут немає. Товар всі гундустанский, а їстівного тільки овочі, а для Російської землі товару отут ні»… Жваво описує Нікітін вдачі, звичаї народів, що живуть Виндии.

«И отут Індійська країна, і прості люди ходять нагие, а голова не покритий, а груди голи, а волосся в одну косу заплетені, і всі ходять брюхаты, а діти народяться щороку, а дітей у них багато. Із простого народу чоловіка, і жінки всі нагие так всі чорні. Куди я не йду, за мною людей багато – дивуються білій людині».

Все доступно допитливості російського мандрівника: і сільське господарство, і стан армії, і спосіб ведення війни: «Бій ведуть усе більше на слонах, самі в збруї й коні. Слонам до голови й бивнів прив’язують більші куті мечі… так облачають слонів у збрую булатні, так на слонах зроблені башточки, і в тих башточках по дванадцяти людин у збруї, так усе з пушками, так зі стрілами».

Особливо цікавлять Панаса питання віри. Він змовляється з індусами піти в Парват – «те їхній Єрусалим, те ж, що для бесермен Мекка». Він дивується, що в Індії сімдесят чотири віри, «а різних вір люди один з одним не п’ють, не їдять, не женяться…».

Панас горює, що збився з російського церковного календаря, священні книги пропали при розгарбуванні корабля. «Свят християнських – ні Великодня, ні Різдва Христова – не дотримую, по середовищах і п’ятницям не пощуся. І живучи серед іновірних, я молю Бога, нехай він збереже мене…»

Він читає зоряне небо, щоб визначити день Великодня. На «п’ятий Великдень» Панас вирішує вертатися на Русь. І знову він записує те, що бачив на власні очі, а також відомості про різні порти й торги від Єгипту до Далекого Сходу, отримані від знаючих людей. Відзначає, де «народиться шовк», де «народяться алмази», попереджає майбутніх мандрівників, де і які їх чекають труднощів, описує війни між сусідніми народами… Скитаясь по містах ще півроку, Панас добирається до порту – міста Дабхола. За два золотых він відправляється до Ормуза на кораблі через Ефіопію. Удалося поладити з ефіопами, і судно не ограбували

З Ормуза Панас посуху йде до Чорного моря й добирається до Трабзона. На кораблі він домовляється за золотий дійти до Кафи (Крим). Прийнявши за шпигуна, його грабує начальник охорони міста. Осінь, непогода й вітри утрудняють перехід моря. «Море перейшли, так заніс нас вітер до самої Балаклави. І звідти пішли в Гурзуф, і стояли ми отут п’ять днів. Божиею милістю прийшов я в Кафу за дев’ять днів до Філіппова поста. Бог творець! Милостию Божией пройшов я три моря. Інше Бог знає, Бог заступник відає. Амінь!»

Панас Нікітін – автор і герой «Ходіння», тверской купець (розум. до 1475 р. по дорозі на Русь, не дійшовши до Смоленська). А. Н. відправився в подорож з комерційною метою, але, видимо, споконвічно не припускав виявитися в Індії. Одержавши вірчі грамоти тверского князя Михайла Борисовича, А. Н. пішов у Ширван (Північний Азербайджан). А. Н. хотів приєднатися до каравану московського посла в Ширване Василя Панина, але разминулся «з ним. Це й зіграло фатальну роль у житті А. Н. Під Астраханню він і його товариші були пограбовані ногайскими татарами, і всі товари А. Н. пропали. Дійшовши до Дербента й зустрівшись там з Паниным, купці просили його й «ширваншаха» (главу Ширванского князівства) про допомогу й заступництво. Купцям потрібні були засобу хоча б дійти назад до Русі, але їм було в цьому відмовлено. Це обставина й змусило А. Н. іти далі, що називається, куди ока дивляться, тому що на Русі в нього нічого не залишилося, більше того, він був повинен, і повернення означало для нього боргову яму. Далі шлях А. Н. лежав через Баку в Персію («Хвалитьским», тобто Каспійським, морем), а звідти через Гурмыз і «Індійське море» Виндию.

А. Н. – герой – оповідач із інтересом відзначає незвичайні сторони життя іншого народу, описує не тільки свої пригоди, але й особливості побуту й вдач людей. Відразу відчувається в «Ходінні» і «професійний» інтерес А. Н.: він відзначає, звідки привозять товари («А коней привозять із Хорасанской землі, інших з Арабської землі, інших з Туркменської землі, інших із Чаготайской землі, а привозять їх усе морем у тавах – індійських кораблях»). А. Н. не ставить себе в центр оповідання. Герой «Ходіння» виявляється людиною уважним і цікавим, сприйнятливим до будь – якої інформації. Наприклад, дуже характерний для А. Н. швидкий перехід від опису ярмарку, куди з’їжджається торгувати «вся країна Індійська», до згадування місцевої легенди про птаха гукук.

В «Ходінні» чітко видно, що герой дуже тужить за рідною землею. Описуючи нові землі, А. Н. порівнює їх із Твер’ю («Велика Бутхана, з пів^ – твері кам’яна…»). Час А. Н. намагається обчислювати по православному календарі, уважаючи роки по Пасках, але зізнається, що збився з ліку й не міг правильно справляти це свято

Однієї з найцікавіших рис «Ходіння» можна вважати те, що в ньому відбилася невідповідність ідеального образа Індії й реальної країни, куди потрапив А. Н. У Древній Русі Індія здавалася землею блаженної, багатої, розташованої недалеко від раю, такий вона представляється, наприклад, в «Сказанні про Індійське царство». В «Ходінні» не згадується про знайомство А. Н. із цим конкретним пам’ятником, але цілком імовірно, що саме ці ідеальні подання й послужили причиною того, що А. Н., втратившись усього свого майна, відправляється саме в Індію. Тут же він зіштовхується з тим, що постійно відчуває себе іноземцем. Більше того, А. Н., будучи православним, виявляється в складній обстановці, оскільки йому доводиться спілкуватися із представниками різних віросповідань: мусульманами й индуистами. Але якщо индуисты не претендували на одиничність своєї релігії, то для мусульман, як і для християн, подання про істинність тільки своєї релігії є основою віросповідання. У науковій Літературі висловлювалися різні точки зору нас рішення А. Н. питання віри, тобто перейшов він у чи мусульманство ні. Поза залежністю від того, як надійшов у житті реальний А. Н., герой А. Н. в «Ходінні» з’являється людиноюою, що всіма силами прагне зберегти чистоту православної віри. Ю. М. Лотман відзначає, що в «Ходінні» відсутні середньовічні подання про географічний простір як про різні щаблі доброти й гріха, тобто протиставлення «чистих», «благодатних» і «нечестивих» місць. Моральний потенціал героя залежить від нього самого, а не від того, де він у цьому випадку перебуває

У науковій літературі кін. XIX – нач. XX в. панував погляд на А. Н. як на фігуру державного значення, мандрівника, що потрапив в Індію з певною місією «торговельного розвідника». На підставі цієї думки зложився радянський міф про героя – першовідкривачі А. Н., що був покладений в основу художнього фільму «Ходіння за три моря» (1958р., автори сценарію А. Аббас, М. Смирнова, постановка X. Аббаса й В. Пронина). У цьому фільмі А. Н. з’являється супротивником португальця Мигуэля, що суперничає з А. Н. через пріоритет відкриття Індії й улаштовує російському мандрівникові всякої капості