Про навчання культурі радості – твору ЕГЭ 2014 по російській мові

Потрібно вчитися культурі радості – от моральна проблема, над якою міркує В. Н. Никляев.

Автор уважає, що в цей час люди не вміють зауважувати радості життя. Всі навколо соромляться своїх почуттів, бояться виявити радість. Люди бачать тільки погані сторони життя: смуток, сум, розчарування. І це викликає у В. Н. Никляева заклопотаність

На думку автора, щоб протистояти життєвим труднощам, потрібно навчитися радуватися найпростішим речам: сонцю, новому дню, зустрічі счеловеком.

Я згодна з позицією автора. Прийшов час задуматися: можливо, людина, що не вміє знаходити радість у простих, повсякденних митях буття, небезпечний для суспільства. Десь читала, що злочинця або наркомана можна обчислити в юрбі по його похмурому виді. Представте: яскравий сонячний день. Іде великий пухнатий сніг, він радує всіх, викликає посмішку. І раптом серед юрби похмура особа…Безсумнівно, працівники поліції повинні їм зацікавитися: може, це просто нещасна людина, якій потрібна допомога, а якщо злочинець!

Напевно, немає на світі дівчинки, дівчини, жінки, що, прочитавши «Війну й мир», не мріяла б стати хоч небагато схожої на Наташу Ростову! От вона, тринадцятилітня, захлинаючись від сміху, стрімко вбігає у вітальню, порушуючи манірну розмову матері з гостею. Так з’являється на сторінках роману Наташа – втілення життєлюбства, прагнення до добра, щастю, вірності й любові. Із цієї мінути ми починаємо любити її, сприймаючи турботи й тривоги Ростовой, як свої власні. У неї, у Наташи, ми вчимося радуватися життю!

Відомий психолог Г. Козлов писав, що дитина робить радість із нічого, з порожнечі, з дурниці, і його життя стає багатої й насиченою. Це приголомшливе вміння – робити події з порожнечі. Можна просто ляскати по вухах, можна отдирать клей від пальця або видувати колечка. Це порожнеча, але це весело, і це може зайняти цілий день. Діти вміють так творити радість навколо себе. І ми, дорослі, повинні вчитися в дітей наповнювати своє життя радістю