Твір по картині Левитана “Жовтень (Осінь)” – Левитан Исаак

Осінь – сама барвиста, загадкова й божественна пора року. Багато поетів оспівали її у своїх віршах, багато художників запам’ятали її у своїх картинах. А. С.Пушкін дуже любив осінь, напевно, вона надихала поета на нові добутки…

На картині Левитана «Жовтень (Осінь) зображений березовий гай. З деяких дерев уже повністю обпало листя, а деякі ще радують глядача своїми яскраво – жовтогарячими фарбами. Художник передав настрій природи так, що все тут навіває зневіра й сум. Здається, від самого полотна виходить непідроблений смуток, туга… Напівголі дерева на тлі похмурого неба створюють аж ніяк не радісну обстановку

Усе отут надає картині драматичність: небо, затягнуте товстими хмарами, дерева, схожі на зачарованих стражників, що пожовкла трава, сухі, майже чорні квіти. Автор спеціально використовував таку колірну гаму, щоб додати цьому пейзажу напруженість. Напевно, він хотів відтворити стан своєї душі, таке ж тривожне як на картині

Особливу драматичність даному полотну надає сумовите, безпросвітне небо, тому що художник використовував сіро – блакитні тони. І дивлячись, на товсту мережу хмар, створюється враження, що от – от почнеться дощик. Хоча, судячи з настрою природи, виникає відчуття, що дощ уже мрячить

Адже на деяких березах пишне, золотаве листя здається мокрої, навіть вицвіла трава, схоже, поблискує крапельками роси. Небо плаче, а з ним, немов плаче вся природа, сумуючи за теплими, сонячними деньками, за своїми гарними увядающими вбраннями…

На цій картині неможливо відчути ні співу птахів, ні шелесту трави – всі начебто завмерло, затихло. Ще тільки жовтень, але осінь перетворюється із шикарної королеви в убогу бабу. Незабаром вона не буде такі барвисті й непереборної, як колись – очманілі вітри зірвуть із її останні одяги, а нескінченні дощі утоплять у своїх сльозах

Даний добуток, у якому Левитан зобразив осінь, так прекрасну й самотню – викликало в мене змішані емоції. Краса не вічна й цей пейзаж – явне тому підтвердження