Короткий зміст Сліпі Аверченко А. Т

Королівський сад у цю пору дня був відкритий, і молодий письменник АVЕ ввійшов туди, побродив по доріжках і присів на лаву, на якій уже сидів літній пан із привітною особою. Він обернувся до АVЕ й привітно запитав, хто він такий. Той пояснив, що він письменник, що панові сподобалося. Сам же він – король цієї країни. Письменник це теж схвалив, адже на цьому місці можна складати гарні закони. Король махнув рукою. “На моєму місці… Посадив би я вас на недельку, подивився б, що з вас вийде…” Чому б і немає? Письменник погоджується, тим більше що в нього в голові один невеликий, але дуже симпатичний закон. Сьогодні б його можна й оприлюднити. “З богом! – кивнув головою король. – Пойдемте в палац… Який же це закон? Не секрет?” Письменник розповів, що бачив, як один сліпий старий ледве не потрапив під колеса екіпажа. За його законом, полісмен, помітивши сліпого, що йде, зобов’язаний взяти його за руки й дбайливо проводити до будинку… “Ви добрий хлопець, – утомилося посміхнувся король. І йдучи, загадково додав: – Бедные сліпі…”

Уже три дні королевствовал скромний письменник АУЕ. Потрібно віддати йому справедливість – він не користувався своєю владою й перевагою свого положення. Усяка інша людина на його місці засадила б критиків і інших письменників у в’язницю, а народонаселення зобов’язав би купувати тільки свої книги – і не менш однієї книги в день на кожну душу, замість ранкових булок.

АVЕ поборов спокусу видати такий закон. Дебютував він, як і обіцяв королеві, “законом про проводжання полісменами сліпих і про охорону цих останніх від руйнівної дії зовнішніх сил, якось: екіпажі, коні, ями й проч.”…

И от один раз він бачить із вікна королівського кабінету, як два полісмени тягнуть за шиворот перехожого, а третій стусанами підганяє його позаду. АVЕ вибіг на вулицю. “Куди ви його тягнете? За що б’єте? Що зробила ця людина? Скількох чоловік він убив?” – “Нічого він не зробив”, – відповідав полісмен. – “За що ж ви його й куди женете?” – “Так адже він, ваша милість, сліпий. Ми його за законом у ділянку й волокем”. – “По за – до – ну? Невже є такий закон?” – “А як же! Три дні тому назад оприлюднений і набув чинності”. АУЕ, вражений, схопився за голову й взвизгнул: “Мій закон?!” Позад якийсь солідний перехожий промурмотав проклін і сказав: “Ну й закони нині видаються! Про що вони тільки думають!” – “Так уже, – підтримав інший голос, – розумний закінчик: "Усякого заміченого на вулиці сліпого вистачати за шиворот і тягти в ділянку, нагороджуючи по дорозі стусанами й стукалками". Дуже розумно. Надзвичайно добросердно! Дивна дбайливість!”

По розслідуванні загадковий випадок із законом “Про охорону сліпих від зовнішніх сил” роз’яснився. Справа обстояло так. У перший день свого королев – ствования АVЕ призвав міністра й сказав йому докладно про закон. Міністр поклонився й вийшов. Він викликав до себе начальника міста й сказав йому:

– Оголосите закон: не допускати сліпих ходити по вулицях без провідників, а якщо таких ні, те заміняти їхніми полісменами, на обов’язку яких повинна лежати доставка по місцю призначення.

Начальник міста запросив до себе начальника поліції й розпорядився:

– Там сліпі по місту, говорять, ходять без провідників. Цього не допускати! Нехай ваші полісмени беруть самотніх сліпих за руку й ведуть куди треба.

Начальник поліції скликав у той же день начальників частин і сказав їм:

– От що, добродії. Нас повідомили про новий закон, по якому всякий сліпий, замічений у хитанні по вулиці без провідника, забирається поліцією й доставляється куди треба. Зрозуміли?

– Так точно, пан начальник!

Начальники частин роз’їхалися по своїх місцях і, скликавши поліцейських сержантів, сказали:

– Добродії! Роз’ясните полісменам новий закон: “Усякого сліпого, що валандається безглуздо по вулиці, заважаючи екіпажному й пішому руху, – вистачати й тягти куди треба”.

– Що значить “куди треба”? – запитували потім сержанти друг у друга.

– Імовірно, у ділянку. На высидку… Куди ж ще…

– Хлопці! – говорили сержанти, обходячи полісменів. – Якщо вами будуть замічені сліпі, що бродять по вулицях, вистачайте цих каналий за шиворот і залицяльникові в ділянку!

– А якщо вони не захочуть іти в ділянку?

– Як не захочуть? Пари гарних потиличників, ляпас, міцний стусан позаду – мабуть побіжать!..

– чи Не сказав я “бідні сліпі”, довідавшись уперше про закон “охорони сліпих”? – сказав ласкаво король. – Бачите! У всій цій історії бідні сліпі програли, а я виграв.

– Що ви виграли?

– Так як же? Одним моїм критиком менше. Прощайте, милий. Якщо ще здумаєте провести яку – небудь реформу, заходите.

“Чекай!” – подумав АVЕ й, перестрибуючи через десять сходів розкішних королівських сходів, утік