«Почуття добрі я лірою будив» (Пушкіна) – Пушкін Олександр

У вірші «Пам’ятник» Пушкін, осмислюючи місію поета, «итожа життя свою», визначає:

И довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я Волю

И милість полеглої призивався

Так за два місяці до загибелі поет сформулював своє творче й людське кредо. Що ж таке «почуття добрі я лірою будив»? Повчав? Давав уроки чесноти?

Це не значить – «учив». Це значить: будив добрі почуття в людях. Учити можна того, хто не знає. Будити можна те, що є в душі, інакше мистецтву нема чого робити, ні до чого звертатися

Про завдання мистецтва, зокрема про завдання поезії, суперечка виникає в кожному поколінні. Чи можна, повинне чи жадати від мистецтва повчання – або це сфера не його діяльності? Для творчості це питання принципове, і Пушкін вирішував його протягом всього життя

У ранній оді «Вільність» автор метою поезії повідомляє завдання політичні: «… оспівати Волю миру, На тронах уразити порок». Однак у вірші, написаному приблизно тоді ж, коли й «Вільність», у посланні «ДО Н. Я. Плюсковой» місія поета осмислена в більше глибокому, філософському плані:

… І непідкупний голос мій

Була луна російського народу

Тут немає й натяку на «повчання», призначення мистецтва бачиться в іншому: відгукнутися на найтонші рухи душі свого народу

В 1826 році написаний вірш «Пророк» – своєрідний поетичний маніфест Пушкіна. Господь посилає свого пророка: «Дієсловом пали серця людей». Ця поетична формула визначає пророчу роль мистецтва: словом будити в людських серцях доброту, милосердя, терпимість… Тобто «почуття добрі».

Одна із ключових тем творчості зрілого Пушкіна – совість. Проблема боргу й щастя в їхній співвіднесеності – чи не центральна проблема всього духовного життя російського народу,

У діалозі поета із черню (вірш «Поет і юрба») автор говорить про адресата всього своєї творчості й мистецтва взагалі. Юрба, чернь, не має тут станового аспекту – це духовна чернь, що не відає призначення мистецтва: «Навіщо так звучно він співає?» Отчого поет жене «чернь тупу»? Так тому, що мистецтво нічому не може й не повинне вчити: воно може лише будити в людських серцях те, що в них закладене; порожнє серце його ніколи не зрозуміє: «Не пожвавить вас ліри глас». Мистецтво вимагає духовної роботи не тільки від поета, але й від читача. Саме тому Пушкін говорить:

И славний буду я, доки в підмісячному світі

Живий буде хоч один пиит

Коли людство втратить здатність до поетичного сприйняття, до духовної праці, вона – як людство закінчиться